— Але так само могли і Москалі носити собі сіно, — каже Гуцул Маротчак, — вони ж мають "валінки", сукняні папучі, що залишають сліди бойківських постолів.
— Як би там не було, — вирішив Ґавалко, — а добре, що ми попали на стежку. Підемо нею. Може, вона якраз заведе нас до нашої цілі? Бо ж у тому напрямі й провадить вона. Рушаймо.
Рушили стежкою.
Вже досі кожний ішов чуйно, та тепер ця обережність ще подвоїлася. Стежка доказувала, що ця околиця не є безлюдна. Річ у тому, щоб знати, які це люди ходять нею. Може, вона заведе прямо ворогові в зуби? Наказів не було ніяких. Кожний стрілець "нюхом" відчував, як поводитись і що робить.
А тут мряка щораз більше продирається, розвиднюється щораз краще. Це ніби добре й погано. Можна на більшу віддаль все бачити, але й самому можна бути на оці… Стежка все догори, чимраз вище. Наперед — густий ліс. У гущу рушило двох стрільців, а взад вислано одного, стежкою до Карльсдорфу, для зв'язку з підступаючою півсотнею; решта стрільців скрилася поміж корчами.
За якої півгодинки вернув зв'язковий з відомістю, що сотник з півсотнею недалечко. Іде цею самою стежкою.
Вернулися також і стежники з ліса, не помітивши поблизу нічого підозрілого. Тільки вдалині бачимо гейби якесь огнище при стежці, але близько до нього не підходили.
— Тепер, товариші, — обізвався вістун Ґавалко, — кожний бере у свої руки свою долю і в разі якоїсь наглої несподіванки думає сам про все. Скільки можна обходимося без бою. Не датися захопити в полон за ніяку ціну. Та поки що йдемо до Флісенталю. Багнет — на кріс! До стрілу готов — вперед!..
Напереді "око", решта стрільців у такій віддалі, щоб мати зв'язок. Порозуміння, прикази — лише рухами.
В лісі зовсім розвиднілося. Дійшли до вогнища. Тут кругом витолочений сніг, ще тліє грань, скрізь порозкидані пушки з консерв. Тепер ясно стало, що ми на місці ворожої застави. Але де ці Москалі? Чи відійшли, чи, може, слідкують звидкись за нами, щоб обійти та захопити всіх живцем?
Такі питання лискавками пролітали в голові. Дехто шепотом обмінювався з товаришем своїми поміченнями. Пластуни й Гуцули "читали" сліди. Вкінці дійшли до висновку, що тут, мабуть, була зміна застави — стара застава передала новій позицію. Вислані у здогадливих напрямах стежники підтвердили цей здогад. Бачили вони за вершком гори, на яких сто кроків, у гущівнику постаті в довгих шинелях. Дивним було лише те, що передні стійки були в австрійських одностроях[8].
Та не було часу довго розмірковувати. Якщо дійсно тепер зміна застав, то треба користати з нагоди і — гайда на Флісенталь!
Рішення було однозгідне. Стежка бігла лісом у долину. Лекше було йти. У цей час ніхто з нас не здавав собі справи з ризика, на яке пустився. Ніхто не роздумував, як вертати назад. Кожного гнала жадоба дійти до наміченої ціли, сповнити обов'язок і показати, що стрільці виконають кожне доручення. Щоб ця виправа могла погано скінчитися, що можна залізти ворогові в медвежу пашу, ніхто не здавав собі справи — всі гнали вперед, як вітер, — все в діл і в діл…
Небавом ліс став рідшати. Ще пару сот кроків, і ми опинилися на краю, криючись за буки. Стежка вела до якоїсь стайні на полі, а від неї дальше в село Флісенталь! Ціль нашої виправи… Тільки спуститись направо в потічок і ярком, поміж корчі, відтак млинівкою і вже на краю села у млині.
Щойно тут ми стали здавати собі справу з нашого положення. Треба добре обміркувати, що дальше діяти. Чим дальше за селом, ставало ясніше, зближалося полуднє. З уступаючої мряки показалося нове село. Придивляємось — Аннаберґ…
Ґавалко слідкує далековидом передпілля. Поблизу нічого не видно. Зате на горбку, в Аннабергу ще якась кіннота… Так, це козаки! Треба пождати, аж переїдуть. За той час то один, то другий стрілець бере далековид до очей і оцінює кількість ворожих сил по кількости обозів і гармат, які видно в Аннабергу як на долоні.
— Та доків ми тут мемо стояти, — каже Маротчак, — я вже зголоднів до решти. Йдім у село та купимо дечого. Козаки й так уже переїхали. Відав, пішли на Сможе.
— І я би казав, абисмо йшли, — обзивається Мусорук, — бо тут єкос не гія стояти. А то й Кутерлаш уже лигає слинку за тими булками[9].
— Як іти, так іти, — рішає Ґавалко. — Мусимо хильцем одинцем перекрастися отим ярком у млин!
Сказали — зробили! За якої чверть годинки стежа непомітно забігла до мельника в хату. Коли б мельник був побачив десять чортів, то безперечно не був би більше здивувався, як побачивши 10 стрільців.
8
У 1914 р. не раз траплялося, що Москалі переодягалися в австрійські однострої, стягнені з галицьких ополченців. —
9
Сотня У.С.С. Дудинського перед відступом на Бескид стояла кілька днів на стоянках в Аннабергу, і стрільці ходили до сусіднього Флісенталю, де були дешеві булки і смачне молоко. —