Наступові нашому приглядалися з ліска дивізійний і бригадні штаби із представником корпусу. У висліді прийшло 1/VIII признання для Гуцульської сотні У.С.С. від 25-го корпусу, 54-ї дивізії, 131 — ї бригади і 19-го піхотного стрілецького полку.
Справи пішли в Гуцульській сотні нормальним ходом. Не було нічо замітнішого. Австро-німецька армія згодом перенеслася на Україну, а все стрілецтво ще нудьгувало по стоянках над Збручем та нетерпеливо ждало тої радісної хвилі, коли рушать і вони на Україну.
Коли нарешті й для стрілецтва сповнилась мрія, Гуцульська сотня рушила з рештою Легіону через Подільську й Херсонську область над Дніпро. Тут, в Олександрівську, перевела успішно ще один більший бій з большевиками, про що були друковані згадки й описи давніше. Відтак, коли всі У.С.С. перейшли в Єлисаветщину на Херсонщині, почалася вишкільна праця. Гуцульська сотня стала "гвардією" архикнязя Василя Вишиваного, дістала по 2 пари одностроїв (це умисно тут зазначую, бо ні одній сотні У.С.С. за цілий час не довелось дістати 2 пари однострою) і стала важною "фігурою".
Але важніших подій ані подвигів уже не було. Аж із повстанням Української Держави, коли і стрілецтво переформовувалося, Гуцульська сотня стала основником Гуцульського куреня У.С.С., який чималу ролю відіграв у Визвольних змаганнях нової української армії. Але що з цею хвилею кінчиться істнування Гуцульської сотні як самостійної одиниці, то й мій спомин кінчиться, бо він мав за задачу лише подати вістки про саму Гуцульську сотню У.С.С.
М. Горбовий. Як згинув сотник У.С.С. Омелян Левицький
Гуцульська сотня У.С.С., котра після розбиття Легіону У.С.С. в 1916 р. під Бережанами пішла на фронт, на Кирлібабу, попала під команду німецьких старшин. Комендантом сотні був четар Ehrle, командантом чети — четар Pribek і др. І хоча стрільці зжилися зі старшинами, і хоча Німці дбали за стрільців, все ж таки стрілецтво не покидало думки і старань, щоби таки добути своїх, українських, старшин зі "старої войни".
По довгих стараннях прибули до сотні старшини свої, а то: сотник Омелян Левицький, четарі [Іван] Бужор, [Осип] Іванович, хорунжий Іваницький, підхорунжий Мельник (з У.С.С.). Та ці старшини, з роду буковинські Українці, мало розуміли стрілецьку душу, тому що приділені були з австрійської армії. Остав лише сотник У.С.С. др. Омелян Левицький, який довго не побув у Гуцульській сотні, бо погиб трагічною смертю. А було воно так.
Дня 23 березня 1917 р. прибула на позицію нова австрійська батарея, здається 4/ХІІ, і стала встрілюваться на московську позицію. В той час, саме в обідню пору, працював сотник Левицький з одним стрільцем біля викінчення своєї землянки, хованої у скалі, яка мала чудову охорону від ворожих гранатів.
Нараз перед стрілецькою позицією, над яром, тріскають австрійські шрапнелі цілої батареї. Друга сальва тріскає майже над самими стрілецькими становищами. В тій хвилині стрільці дають відповідні знаки ракетами, та це нічого не помагає. За шрапнелями паде сальва гранатів між стрілецькі стоянки, від яких падуть трупом з розчерепленою головою сотник Омелян Левицький і чура-стрілець [Володиславський]. Ще одна сальва шрапнель-ґранатів — і батарія перестає стріляти, начеб лише для цього тут прийшла, щоб сповнити цей злочин. Стрілецтво було страшенно обурене, і небагато бракувало, щоб залишило було окопи і кинулося провчити як слід отих гармашів-вбийників. Лише завдяки старанням старшин удалося вспокоїти розлючене стрілецтво.
На другий день наспіли до сотні заяви співчуття від усіх команд — корпусу, дивізії, бригади, деташми і поодиноких старшин. А дня 25 березня 1917 року відбувся сумний і прикрий для стрілецтва похорон сотника Омеляна Левицького. Похоронено його на кладбищі в Кирлібабі, біля церкви. Похорон був величавий, начеб Австрійці хотіли своєю чисельною участю затерти перед стрілецтвом вражіиня цієї трагічної смерти їхнього сотника, начеб хотіли змити із себе вину.
Але це їм не вдалося.
М. Горбовий. Стрілець Андріяс[12] рятує сотню
Раз у темну ніч (14 серпня 1916 р. — Ред.) під Потуторами Москалі напали на відтинок 1-ї сотні, зліквідували стійки напереді й почали підходити аж до резерви. Сотня, хоч ще не зорієнтована, що діється, негайно рушила до протинаступу. Розгорнувшись у розстрільну, стала підходити на гору. Нараз побачила масу чорних постатей, що сунули проти неї, при чому чути було грімкий голос сотника звідтам: "Стрільці моєї сотні, Дудинського, до мене! Кріс на плече!"