Дівчинка зітхнула з полегшенням і з більшою впевненістю продовжила читання.
Цього разу, мова полилася з неї вільно і зв’язно, хіба що вона давала собі перепочинок, час від часу глибоко зітхаючи, ніби їй не вистачало повітря.
Марина знала цю казку напам’ять.
Але вже за хвилину слухання, зрозуміла, що зовсім забула, про що в ній ідеться!
Звідки в ній взялися нові герої — пара закоханих, що жили в тій краплі? З подивом дізналася, що та крапля знаходилася на кришці від каструлі. І що життя всіх її мешканців залежить від того, чи переверне куховарка кришку…
— Спочатку Міллі і Талль вирішили переїхати до іншої, сусідньої, краплі, яку бачили на склі вікна. Та крапля була більшою і прозорішою. І здавалася їм надійнішою, ніж їхня, маленька, — «читала» Ліна, старанно водячи пальцем по рядках. — І вони вирішили тікати з кришки, за межі своєї краплі, щоб побачити світ таким, яким він є…
Марина здивовано знизала плечима: невже у неї зовсім відібрало пам’ять?!
Вона тихо присіла на бильце крісла, і непомітно зазирнула на сторінку, по якій ковзав дитячий пальчик.
І ледь втрималася від здивованого вигуку: Ліна вправно, швидко, з чудовою безперервною інтонацією… на ходу вигадувала зовсім іншу — свою! — історію.
Робила це так майстерно, що важко було відрізнити словесну імпровізацію від реальної, Андерсенівської, історії. До того ж, дівчинка використовувала в цьому «вільному переказі» такі слова і словосполучення, хоч бери і записуй!
Марина слухала, відкривши рота. Більше того, те, що навигадувала дівчинка здалося їй набагато цікавішим.
Боротьба закоханих за краще місце закінчилась досить трагічно: їм таки вдалося вибратися за межі своєї краплі, пробитися крізь водяну стіну, пройти складний шлях від брудної кришки до віконного скла, за яким вони побачили світ, про який мріяли. А з першим промінчиком сонця, котрий «зазирнув до кухні у пошуках чогось смачненького», обоє… випарувалися, «до останньої хвилини тримаючись за руки…».
Ліна закінчила «читати» і швиденько закрила книжку.
Марина погладила дівчинку по голові.
— Тебе в школі часто викликають читати вголос? — запитала вона.
— Ні.
— А чому? Ти ж так гарно читаєш!
Дівчинка недовірливо зиркнула на Марину.
І більше не зронила ані пари з вуст.
Поставивши ще кілька запитань і не отримавши відповіді, Марина покликала матусю.
— Ну, що скажете? — зазирнула їй в очі пані.
— Ваша дівчинка нормальна… — сказала Марина. — Але ви пізнувато схаменулись.
Доки тривала пауза, Марина напружено складала докупи всі свої, не так давно отримані в університеті, знання.
— Нормальна? — з надією запитала мати Ліни. — Тоді що з нею?
— Дислексія, — відповіла Марина і повторила це слово, яке їй довелося вимовити чи не вперше, немов говорила сама з собою: — Так, дислексія…
— Господи… — видихнула жінка. — Це небезпечно? Що це означає?
Її руки і губи тремтіли. Зараз з неї злетів увесь лоск, навіть вивітрився вишуканий «Шалімар».
Марина помітила, що один ніготь був зламаний — певно, нервувала, доки сиділа в коридорі.
— У вашої доньки, — почала пояснювати Марина, — специфічне часткове порушення процесу засвоєння слів. Раніше такий розлад називали «словесною сліпотою». Такі діти сприймають світ тривимірним, образним. А все, що написано на папері — тобто всі друковані слова і символи, які вони не можуть уявити образно, ніяк не ідентифікуються. Тому і виникають проблеми з читанням, писанням і зі сприйняттям інформації.
Жінка розридалася:
— Не розумію! Вона все ж таки хвора?
— Це вважається порушенням орієнтації. Але такі діти можуть побудувати в собі цілий світ — з нічого… — посміхнувшись, сказала Марина і додала, немов говорила із собою: — 3 краплі води…
— Що? Яка крапля?! Що нам робити? Ви візьметесь за неї? Я добре платитиму за приватні уроки! Скільки треба.
…Марина взялася. Але не через оплату «скільки треба».
Маленька пацієнтка змусила її попрацювати над осмисленням і поглибленням теми своєї кандидатської.
Найбільшим даром цієї дівчинки було бачення ситуації в цілому, у трьох вимірах, що впливало на розвиток інтуіції, багатої уяви і тих знань, які не потребують спеціального вивчення.
Її думка летіла поперед слова — тому вона не могла правильно сформулювати ту навалу інформації, яку перетравлював мозок. Звідси виникала деяка «заплутаність свідомості», яку оточуючі сприймали за затримку в розвитку. Це виглядало парадоксально.