Перед «Ромеро» стояв шкалик з горілкою, він дивився просто на неї тим самим поглядом — і це означало, що в його житті майже нічого не змінилося, крім зовнішності.
І їй знову шалено закортіло допомогти йому.
Але чим? Що вона могла? Подякувати за рішення втекти?
Нагадати про гумове місто, про його провал на сцені під свист юрби і стрекотіння старого кіноапарату? Йому це потрібно?!
Вона рішуче встала, підійшла і сіла навпроти:
— Сумуєш?..
— П’ю, — посміхнувся він, підсовуючи їй чарку.
Вона навіть не уявляла, як просто можна в’їхати у розмову, коли вдаєш із себе жінку легкої поведінки!
Жодних реверансів і нагадувань про колишню випадкову зустріч, жодних зайвих запитань.
Все виникає просто і одразу. Все зрозуміло без зайвих слів.
Вона відчайдушно перехилила чарку, розуміючи, що тільки так може знаходитись поруч нього.
Він простягнув їй сигарети, клацнув запальничкою.
Марина подумала, що якби вона підійшла з цим своїм: «А ви колись читали вірші в нашому клубі…», ніякого контакту не відбулося б. Адже «Ромеро» не виглядав людиною, котра хоче поспілкуватися з собі подібними, а її життя і думки аніскілечки його не цікавлять.
Говорила короткими і чіткими фразами, котрих він чекав від жінки в чорних колготках в сіточку.
Нічого зайвого.
«Я тобі подобаюсь?» — «Будемо дружити!»…
— Одразу видно, що ти — порядна людина. Тільки не пий більше, а то нічого не вийде.
— І так нічого не виходить, — махнув рукою він.
— Чого тобі бракує?
Він замислився і промимрив хмільним голосом, що йому всього вистачає: є цікава робота, хороша квартира, здорові батьки, необтяжлива самотність, насичене минуле.
А тепер усе може набути більшого сенсу, адже він збирається одружитись і… і, швидше за все, заведе рибок і собаку.
Ось воно що…
«Ромеро» був звичайнісінький, такий, як щойно покинутий нею Стасик.
Як усі інші.
Марина хотіла підвестися і попрощатись, але він швидко поклав свою руку на її і промовив, скривившись, ніби його пронизав зубний біль:
— Не йди!
Вона покірно опустилася на стілець.
Він налив у чарки — собі і їй.
Яскравий світ, що знову замайорів перед нею, навіть не зважаючи на очевидну брутальність ситуації, не згорнувся, не зник, а набув ще більшого об’єму, немов природа перед грозою.
З кав’ярні вони вийшли разом.
— Ти схожа на Суок… Знаєш? Така ж… прозора… — хмільним голосом бурмотів він і додав ледь чутно: — Я заплутався, Суок…
На протилежному боці від кав’ярні був досить дорогий готель, він повів її туди.
Вона не заперечувала. Нехай все йде, як іде. А на що можна було сподіватися? Що він упізнає її?
Ну, може і пригадає те гумове місто, засмічений сквер, дівчинку, що гризла кінчик коси, ті вірші — і що?
Відсахнеться, як від іще однієї проблеми, яких у нього, здається, і без неї не бракує.
…Вразила обережність і ніжність, з якою він торкався її, ніби вона дійсно була тією дівчинкою на кулі.
Якоїсь миті їй навіть здалося, що вони давно разом, тільки грають в піжмурки: блукають у темряві із зав’язаними очима.
А зір мають лише руки.
І що на ранок, скинувши пов’язки, упізнають одне одного, посміються над власною сліпотою і зітхнуть з полегшенням: гра закінчилася.
…Але прокинувшись вранці, вона побачила лише зібгані простирадла і грошову купюру в доларах, що лежала поруч.
…Гучномовець, що закликав населення мікрорайону на циркову виставу, проїхавшись вулицею тричі, затих.
Прийшла няня.
Марина помила кухлик і почала збиратися на роботу.
Увечері ще мала зайти до Любові Данилівни Северин, яка тепер знаходилась під опікою доглядальниці і чекала на неї, щоб «погомоніти» про ту «проклятущу Америку», з якої «не повертаються».
Спробувати запевнити себе і її, що це не так.
І прочитати кілька розділів з «Джен Ейр», як це робив її син…
ДЕНИС
Дзеркальна куля мерехтіла перед очима. У спалахах уривчасто виникали обличчя моїх друзів — таких само кумедних, яким був і я: бобики в гостях у барбосів з зеленими, червоними, синіми відблисками на писках.
Герої невидимого фронту!
Адже крім іноземних журналістів, нами не поцікавився жоден з наших. І ми поринули у розкіш і розгул зіркового життя в оазі квітучого капіталізму.
І самі стали центром тих веселощів, котрі недоступні або просто незрозумілі нашим іноземним побратимам.