Він кивнув на свою будку, запрошуючи мене підійти до віконця.
Я знизав плечима: не битися ж з ним!
Почекав доки він зайде на свій пост.
— Будь ласка, назвіться, — попросив охоронець, виглядаючи з віконця.
Я назвався.
Охоронець розгорнув перед своїм носом велику, я б сказав «амбарну» книгу і почав водити по ній грубезним пальцем. Переглянувши у такий спосіб кілька сторінок, він з переможним виглядом поглянув на мене:
— Вас немає в списку. Ані на сьогодні, ані на вчора, ані на завтра!
Охоронці вони і в Африці охоронці, подумки посміхнувся я.
— Погано шукаєте…
Вся ця процедура і вигляд респектабельної «зони» здійняла в мені маленьку хвильку злості до того, що я ненавидів всією душею: умовностей і розкоші.
Цікаво, подумав, а чи замовляють вони на свої вілли піцу «Луї Тринадцятий»?!
— Зачекайте!
Охоронець щільно зачинив віконце, взявся за телефонну слухавку, і, набираючи номер, підвівся зі стільця, ніби телефонував президенту.
Я відійшов, закурив, уявляючи, що може відбутися на тому кінці дроту, коли вони почують моє ім’я.
Бачив, як охоронець кілька разів кивнув невидимому співбесіднику і поклав слухавку.
Відсунув рамку віконця і спокійно сказав:
— Зараз до вас вийдуть…
Отже, ніхто не збирався падати мені на груди і запрошувати на заборонену для смертних територію.
Я сів на бордюр, струшуючи попіл на нічні фіалки.
Уявлення про те, як місіс Маклейн виходить або краще — виїжджає — з цієї брами за покупками і веде невимушені балачки з цим охоронцем, додала до мого нинішнього стану певну дозу роздратування.
Подумав, що коли вона вийде, у мене не буде сил стримати його і я висловлю те, що давно вже було поховане на дні тієї клятої шафи: чи не краще було б з’ясувати все одразу, а не тікати світ за очі того нещасливого для нас обох дня?
Запитаю, як вона могла так вчинити зі мною? З матір’ю? З усім тим, що мало би бути потім — з нашим життям, привабливість якого я, каюсь, тоді так мало усвідомлював.
Сухо і спокійно я поясню їй помилку і, взявши за руку, як неслухняну дитину, поведу до Єлизавети.
Нехай розбираються — мавр свою справу зробив!
Втім, не омину увагою і того крадія етнографа-мистецтвознавця (який, певно, побіжить слідом, підтягуючи свої піжамні штанцята)!
Може скажу, що його любовна пісенька відспівана і він відповідатиме за неї по всій суворості закону!
…Якщо чесно, я не знав, що вчиню.
І тому струшував і струшував попіл на ніжні лілові голівки квітів, які попри зневагу, продовжували шалено дурманити мою голову задушливим ароматом.
Нарешті за брамою почувся шурхіт гравію.
Я не спішив підвести очі.
Все в мені закрижаніло.
Хоча дарма я хвилювався: до мене наближався якийсь молодик, на ходу застібаючи ґудзики завеликого клубного піджака.
Попри цей респектабельний строй, на його ногах були шльопанці, взуті на босу ногу і брюки-«капрі» з сивими залисинами довкола кишень.
Я повільно підвівся, дивуючись, що картинка моєї уяви про містера Маклейна не співпадає з реальним зображенням.
Чолов’яга зупинився, прискіпливо оглядаючи мене. Попри зневагу, яку він намагався зобразити на своєму круглому обличчі, обрамленому довгим кучерявим волоссям, у всій поставі проступало щось другорядне, якась непевність.
— Я вас слухаю, — вимовив молодик, проводячи рукою по застібці піджака.
— Ви — Джошуа Маклейн? — із сумнівом запитав я.
— Так. Це я, — підтвердив молодик і знову перевірив, чи добре застібнутий його піджак.
Я всміхнувся, стрільнув недопалком в носак його лівого шльопанця, з якого стирчали нестрижені і досить брудні нігті:
— Бредд Пітт! Приємно познайомитись, — промовив я досить серйозно, чемно вклонився і додав: — А зараз підійде Анжеліна Джолі — вона саме відлучилася купити для нашої вечірки пакетик «Мівіни»… Ви любите «Мівіну»?
Молодик закліпав очима і досить недоречно шмигнув носом.
А я воздав хвалу Тоніно Бенаквісто з його «Сагою», в якій той виклав теорію нестандартних рішень: чим абсурдніше пояснення, тим краще клюють на нього ті, кого тобі необхідно збити з пантелику.
Отже, молодик з цікавістю зиркнув за мою спину в очікуванні, чи не маячить за нею постать Анжеліни Джолі.
Я повільно (надто повільно для тієї люті, котра вже буяла в мені на повну котушку!) розвернувся — і різко (надто різко!) наніс удар правою в його розгублену пику.
За мить ми вже каталися по клумбі, здіймаючи над собою феєрверки вирваних з корінцями нічних фіалок.