— Куди саме? — запитав я.
— До Нью-Йорка. Туди кілька днів тому поїхала місіс Маклейн. Він вирушив за нею.
— А казав, коли повернеться?
— Звісно, ні. Вони полюбляють мандрувати.
Я побачив, як з моїх рук вислизає химерний хвіст майже впольованої мети.
Певно, це відбилося на моєму обличчі, адже Пол співчутливо сказав:
— А тобі він конче потрібен?
Саме цієї миті я відчув, що це дійсно так, що він мені «конче потрібен», мов повітря, мов ковток води серед пустелі, мов скафандр на Місяці!
Що я не зможу їсти і спати, доки цей покидьок не опиниться в моїх руках.
Я мовчки кивнув.
— Він завинив тобі гроші?
Я поглянув на довірливе і розпухле лице Пола і вирішив не розчаровувати його в головному чиннику, через який одна людина може шукати іншу по всьому світі.
Кивнув.
— Багато?
— Незліченно, — сказав я.
— Це так не схоже на хазяїв, — сумнівно похитав головою Пол. — У них ніколи не було боргів. Навпаки, містер і місіс надали мені величезний кредит, коли я одружувався. І жодного разу не поквапили.
— Певно, містер і місіс живуть душа в душу?
В очікуванні відповіді промайнуло кілька сторіч.
Готовий заприсягтися, що я не збирався вдаватися в подробиці чужого життя, але цікавість дізнатися щось більше, аби знати, як діяти, взяла гору.
Пол замислився.
— Я не вдаюся до обговорень господарів, — сказав він.
— Поважаю.
Промовивши це, я влігся на лаву, вдав, що збираюсь спати.
Пол здивовано поглянув на мене.
Я бачив, що йому було шкода ось так уривати розмову.
До ранку ще було далеко.
Ми не відчували ворожнечі.
Сержант дрімав за своїм столиком, а наші «бойові рани» пекли і все одно не дали б заснути.
— Місіс Маклейн гарна жінка… — почув голос з-за сусідніх ґрат. — Але, як подейкують в селищі, дивна. Може пройти повз і не привітатися. Товаришує тільки з однією пані — місіс Страйзен з сорок сьомого будинку. Місіс Страйзен тут вважають трохи… не сповна розуму. Ви б бачили, який безлад в її саду! Місіс Маклейн ходить до неї щоденно. Більше нічого не можу сказати.
А я більше нічого й не хотів знати.
Проте Полу було цікаво дізнатися, звідки я і чому його хазяїн вирішив погратися зі мною в «переодяганку».
Я задовольнив лише першу частину його цікавості, присвятивши решту нічного часу розповідям про мою країну.
Сподіваюсь, садівник Пол отримав вдосталь цікавої інформації, щоби перетравлювати її наступні кілька тижнів.
…З відділку вийшли разом.
Як і обіцяв, я взяв провину за нічну сутичку на себе.
Мігель поручився за мене, запросив сержанта з усією родиною на безкоштовний перегляд нашого фільму.
Дезмонд потицяв йому в обличчя кількома вирізками з газет, де красувалися наші переможні пики.
Ліза чемно вибачилася за мою поведінку, котра притаманна «творчим людям».
А я присягнувся чудовому сержанту ніколи не змішувати віскі з портвейном.
Що таке «змішувати віскі з портвейном» той не зрозумів, але розчулився, дізнавшись, що перед ним «підкорювачі Голлівуду».
Попросив Деза посприяти в отриманні автографа Пітера Редкліфа для своєї доньки і, виписавши символічний штраф, провів нас аж до виходу.
Все склалося якнайкраще.
У ресторані добросердого Мігеля на нас чекав чудовий сніданок з новим фаршированим каплуном, на який ми запросили і постраждалого Пола.
Сонце світило.
Тихий океан здіймав і закручував свої білі гребені, схожі на рурочки «айс-кріма», що продавці-китайці нашкрябували теплими лопаточками у вафельні стаканчики щасливих відпочивальників.
На обрії вистрибували з води дельфіни.
У звивинах хвиль вибрикували серфінгісти.
Ліза була в новому білому сарафані…
Дез ніс її кошик…
Мігель голосно вітався чи не з кожним перехожим…
У мене перестало нити зап’ястя і пожовтів синець під лівим оком…
Сержант Маркус Дрейк стояв на порозі відділка, мріючи про автограф Гарі Поттера.
Все склалося якнайкраще.
Крім одного: ми не знайшли те, заради чого приїхали…
МІСІС МАКЛЕЙН
Вечір у Нью-Йорку після закінчення фестивалю Трайбека видався дощовим, як і два попередніх. Ресторанчик на першому поверсі готелю «Джонсон» був ущерть забитий народом.
Але столик, котрий замовив Збишек ще вчора, стояв посеред галасливого океану, немов острів, недосяжний для тих випадкових гостей, хто забігав рятуватися від дощу.