Почав шукати сигарети, не розуміючи, що насправді шукаю мобілку.
Зібгав пачку — не те! Знайшов телефон.
Пальці не слухались, в очах двоїлося. Довго не міг розібрати напис на екрані — «Віслючок». Натис кнопку виклику.
Тримав хвилин зо п’ять. Чи це мені лише здалося?
В слухавці грала якась весела мелодія, щось на кшталт «Собачого вальсу».
Прокляв її на віки вічні. І восславив, коли в слухавці пролунав приглушений Лінин голос:
— Я біля Михайлівського… Якщо можете, босе…
— Я миттю! — крикнув я і одягнувся, як колись — в ті часи, коли мене ставили за приклад в нашій «золотій роті» — за хвилину.
…Ліна сиділа на землі, впершись спиною в білу стіну собору. З під її плетеного капелюшка витікав червоний струмок. Довкола метушилися люди.
Я підхопив її під руки, підняв.
— Денисе Івановичу… — сказала вона, — є заарештовані… Мені додому не можна… Хлопців… — вона кивнула на собор. — Забрали туди… А я вас дочекалася…
Я обережно витер кров з її обличчя.
До нас підійшла якась жінка в шубі, одягнутій на нічну сорочку:
— Потрібна допомога? Я живу тут неподалік. Дівчинку можна до мене…
Я подякував, сказав, що на Володимирській на нас чекає таксі.
Глибше насунув капелюшок на Лінине обличчя, взяв під руку:
— Йти зможеш?
Вона кивнула.
— Мусимо дійти, — сказав я. — Бажано — рівненько…
Вона слабо посміхнулася:
— Спробуємо, босе…
Ми пішли до таксі, намагаючись зображати звичайну парочку, адже вище собору нишпорили чи просто стояли, спостерігаючи, міліціонери. Вони здалися мені розгубленими.
В таксі Ліна привалилася до мене плечем і закрила очі.
— Може, до лікарні? — запитав я.
— Тоді краще одразу до в’язниці… — прошепотіла вона, посміхнувшись.
Я назвав водію адресу своєї старої квартири, в якій ще кілька місяців тому жила Єлизавета.
— Босе, — сказала Ліна дорогою, — от побачите, це буде останньою краплею. Завтра все зміниться. Ми перемогли…
Я заспокоїв її, попросив не розмовляти і вона впала в дрімоту.
Вдома я подивився на її голову. Довелося буквально відклеювати капелюшок від скуйовдженого закривавленого волосся.
Скреготів зубами: уявив, як якийсь здоровезний чолов’яга б’є по голові ось це створіння метр шістдесят на зріст. Але намагався стримувати емоції. Ліна — також. Вона навіть жартувала.
Рана виявилася неглибокою. Застосовуючи свої мізерні знання з медицини, я зістриг довкола неї кілька пасем, промив перекисом водню. Забинтував, як міг.
Боявся, що у дівчини струс мозку, але як це перевірити — не знав. І Інтернет тут давно не працював, хоча старий комп’ютер стояв, вкритий грубезним шаром пилу.
Ліна заснула.
Я змотався до аптеки, запитав, що роблять, коли у людини струс мозку.
— Везуть до лікарні, — сонним голосом сказала флегматична аптекарка бальзаківського віку.
— А в домашніх умовах? — запитав я.
Вона підозріло зиркнула на мене:
— Ви побили дружину? Їй би я порадила просто викликати міліцію!
— Дотепно, — відказав я, — але то не ваша справа. Не знаєте — так і скажіть!
Певно, це її зачепило за живе. І вона одразу видала мені повну інформацію, не згірш за «Гугл»:
— По-перше: зупинити кровотечу, по-друге: будити через кожні три години для перевірки свідомості. Якщо все гаразд — просто дати відпочинок. Але! — вона підвела свій медицинський палець вгору. — В разі черепно-мозкової травми, вам без «швидкої» не обійтися.
— Як цю травму розпізнати? — гарячково запитав я.
— Ну… Якщо на місці рани помітно вдавлену кістку черепа або ще щось подібне — нерівності, уламки…
Довкола Ліниної рани нічого подібного не було і я зітхнув з полегшенням. Взяв знеболювальне і попрямував до виходу.
Коли повернувся, Ліна спала, важко дихаючи.
Я поглянув на годинник: зараз прокинеться мати. Треба їхати.
Отже, через три години я сюди повернусь аби «перевірити стан свідомості».
А що далі?
Далі, чорт забирай, побачимо…
Наступні кілька годин я щось жував на сніданок, котрий героїчно приготувала мати, щось відповідав не в лад, заглядаючи до планшету, на екрані якого з’являлися заголовки новин.
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила…», «Потрібно розібратися з тими, хто не давав встановити ялинку і ковзанку…», «…відкрито кримінальне провадження за фактом перевищення службових повноважень міліціонерами в ніч на суботу на майдані Незалежності…», «…полковник міліції запасу повідомив, що вище керівництво МВС примушує в наказному порядку лягати в шпиталь МВС співробітників спецпідрозділу «Беркут», які брали участь у протизаконній акції розгону мирної демонстрації на Майдані…», «…штучно створюється видимість «потерпілих» міліціонерів для виправдання незаконного застосування грубої сили проти мирних людей…».