А сам "батько" повернувся до авто й знову усівся на заднє сидіння. В Петра чомусь тремтіли руки.
— У штаб? — боязко спитав Петро.
— Ні, давай тихенько проїдемося вранішніми вулицями, я помилуюся ними, поки ще мало людей.
Їхали на малій швидкості. "Батько", мабуть, подумки пишався столицею своєї невеличкої держави, бо невдовзі відзначив:
— А які у нас рівні й широкі вулиці! Чорта з два знайдеш десь у Німеччині чи у Франції такий розмах, таку волю. А тротуари!.. Вони хоч дерев'яні, а все-таки — наші і приємніше по них ходити, ніж по кам'яних московських чи берлінських.
Петро мовчав. Він не хотів казати брехню, а правда могла "батькові" не сподобатися, і тоді можна було накликати на себе біду. Коли повернулися у штаб, Нестор в присутності Щуся, Петрова і Горєва зробив свій інспекторський висновок:
— Машина, як усі американські: пунктуальна й примхлива. А головний її недолік — недороблена: ні тобі навпростець, ні манівцями. Їй ще далеко до наших коней...І все-таки відмовлятися од машин не будемо. Після мого весілля поїдеш, Петре, у Великий Токмак і там ще одержиш на заводі три авто "Бенц" і ще якихось два англійських. Словом, віднині ти — командир автомобільного загону. А зараз іди додому і готуйся на моє весілля. Приходьте всі Вусатенки, Макухи... Хто там ще поряд з вами? Зайди до Троянів і Лютих... Усі приходьте, місця вистачить.
— А "Форд" на весіллі не знадобиться? — поцікавився Вусатенко.
— Найліпший, Петре, автомобіль — це наша тачанка. Нею можна і наліво, і направо повернути в будь-якому місці в степу, а головне — не питає вона: є дорога чи її катма.
Не сподобався "Форд" Нестору. А хотів же він пофорсити на ньому перед гуляйпільцями у день свого одруження з Галиною Кузьменко. Не пофорсить. Це вже факт... Їхнє весілля відбудеться через кілька днів у Гуляйполі. А після цього вони обоє відбудуть у тимчасову весільну подорож на Одещину й Єлизаветградщину — рідні місця Галини.
У день свого одруження Махно з'явився з нареченою у центрі Махнограда (так люди називали між собою Гуляйполе) рівно об одинадцятій годині дня. Їхали молодята в чорному фаетоні, запряженому в трійку мишастої масті коней, які лисніли від жиру й витанцьовували. У їхні розкішні гриви й хвости хтось дбайливо вплів райдужні бинди й саморобні квіти, від чого коні були схожі на велетенських павичів. Таким же розмереженим був і фаетон: з боків увішаний пришпиленими биндами різних кольорів, а всередині оббитий червоним сукном. Ззаду на м'яких сидіннях урочисто сиділи, мов на царському троні, полководець селянських повстанців тридцятирічний Нестор Махно і його двадцятидворічна сподвижниця вчителька Гуляйпільської гімназії Галина Кузьменко. Він був у чорному костюмі, білій сорочці з чорним "метеликом", а його наречена, певно, на догоду Нестору також була у чорному костюмі й покрита великою вовняною білою шаллю. В обох ще були накинуті на плечі чорні котикові шуби, бо ранок видався прохолодним і, мабуть, ніхто з них не хотів застуджуватися, тим більше, що Махно ще з царської каторги все підкахикував. Таким чином молоді, зодягнені в усе чорне з незвичними білими відтінками, на фоні червоної середини фаетона виглядали підкреслено святковими й величними. Так могли їхати лише вожді нації і військові переможці значних битв. Люди, певно, ще звечора знали, о котрій годині виїдуть до них Нестор і Галина і куди проляже їхній шлях, бо висипали на вулиці, здається, всі до одного — від зовсім древніх і немічних до найменших діток. Усі вони щиро й радісно вітали "батька" і "матушку" помахами рук та голосними вигуками: "Слава "батькові"!, "Слава Галині"! Там, де юрбилися діти, кучер за велінням отамана зупиняв гарцюючу трійку мишастих, виходили з фаетона молоді й щедро роздавали цукерки та пряники малечі, попадалися гостинці й бабусям та дідам, і тоді ще гучнішими ставали вигуки: "Батькові" слава!", "Матушці Галині слава!" Та нараз зовсім несподівано й непередбачено жодним сьогоднішнім ритуалом перегородили вулицю дві тачанки. З них вийшли дужі молодики, відомі Нестору його синки — кулеметники Григорій Лютий, Василь Панага[57], Тимофій Припихайло[58] і з ними добре відомий гуляйпільцям Влас Шаровський і ще кілька махновців. Вони поставили посеред дороги два снопи торішньої пшениці й при наближенні до них "батькового" фаетона в один голос закричали:
57
Панага Василь Макарович (15.03.1896—23.04.1938 рр.) — нар. і проживав у с. Успенівка Гуляйпільського р-ну Запорізької області до 1928 року, служив в Українській Повстанській армії "батька" Махна з кінця 1918 р. до 1920 р. кулеметником, помічником командира загону. Відважний і сміливий повстанець. Заарештований на початку березня 1938 р. Гуляйпільським РВ НКВС "як учасник контрреволюційної повстанської махновської дивізії", за що розстріляний 23.04.1938 р. у м. Дніпропетровську. Реабілітований у 1991 році.
58
Припихайло Тимофій Єлисейович (18.02.1888—23. 04.1938 рр.) — нар. у с. Старий Янисоль Маріупольського р-ну Азово-Чорноморського краю, проживав у м. Гуляйполі того ж р-ну Запорізької області, селянин-бідняк, малограмотний, служив в Українській повстанській армії "батька" Махна у 1918— 1919 рр. рядовим і кавалеристом спецзагону "Чорна сотня". З 1920 р. — рядовий Червоної Армії. Заарештований, певно, 7 березня 1938 р. "як учасник контрреволюційної повстанської махновської дивізії”, за що розстріляний 23.04.1938 р. у м. Дніпропетровську. Реабілітований у 1991 році.