З Катеринославщини Махно пішов на Єлизаветград, але десь на півдорозі різко повернув праворуч — у напрямку Олександрії, звісно, на зближення з Григор'євим. У Москві про такий поворот подій спершу говорили лише пошепки, як при покійнику у власному домі. А невдовзі уже було не до шепоту, коли цей дім почав горіти ясним полум'ям: Махно міг не сьогодні-завтра об'єднатися з Григор'євим. І тоді плакала Росія без України. Весь Кремль став на дибки.
Кабінет Леніна. Вождь більшовиків запросив на позачергове масонське чаювання Троцького, Сталіна, Дзержинського, П'ятакова.
ЛЕНІН(ходить по кабінету, заклавши руки за спину). Ну що, мої соратники, догралися із цим Махном?! Допанькалися з якоюсь Україною?! Тепер у пропасниці будемо спостерігати, як Махно об'єднується з Григор'євим, а там, без сумніву, з Петлюрою — і тоді вони всі троє покажуть Кузькину мать і нам, і Денікіну і взагалі усій великій Росії (вождь зупинився навпроти П'ятакова,[68] який сидів на стільці з низько опущеною головою). Пролайнявили юг Росії, шановний Георгію Леонідовичу. А на тебе всі ми надіялися — поставили, як велику цяцю, головою Радянського уряду України. А ти палець об палець не вдарив, щоб цю шкідливу для нашої революції націю хохлів стерти з карти Європи.
П'ЯТАКОВ(сміливо підвів голову). Ти — брехун, Володю. Не вводь в оману історію. Забув, що я на всіх чаюваннях у тебе, коли мова заходила за Україну, твердив одне й теж: "Думки не може бути про якусь там Україну, тому, що все це — вигадки націоналістів" [69].
ЛЕНІН. Говорильня нічого не варта для історії. Потрібно було діяти, діяти і ще раз діяти! Онде скільки наговорив Троцький! Три мішки вовни! А що з того?
ТРОЦЬКИЙ. Я й зараз те саме скажу: "Без України немає Росії, і нам негайно потрібно повернути Україну в лоно Росії, скільки б це нам не коштувало моральних і людських жертв".
ЛЕНІН. І що ж ти, Лейбо, пропонуєш нам зробити з Махном — цим могутнім стовпом України?
ТРОЦЬКИЙ. Як що?! Убити — та й годі!
ЛЕНІН. А його величезну партизанську армію куди?
ТРОЦЬКИЙ. Розформувати. Якусь частину з них узяти на службу в Червону армію, а всіх інших, у тому числі й нинішній махновський "Ноєв Ковчег" — розстріляти. До речі, і ту першу частину боєздатних партизанів також згодом треба розстріляти. Таким чином, усіх петлюрівців, махновців і повстанців України радянська влада, коли вона хоче бути при владі, має поступово розстріляти.
ЛЕНІН(не приховує своєї "дитячої" радості). Бгаво! Бгаво! За це тебе, Лейбо, я любив і люблю дужче за всіх інших. Стріляти, стріляти і ще раз стріляти усіх українських буржуазних націоналістів! (вождь швидко задріботів по кабінету).
ТРОЦЬКИЙ(підбадьорений саме з такою підтримкою Леніна). Перед шановними соратниками я можу довести, чому рекомендую усіх українців знищити. Візьмімо хоча б свіжий факт. Адже ні для кого не таємниця, що не Денікін примусив нас оце зараз залишити межі України, а грандіозне не за своїми масштабами повстання, яке підняло проти нас українське сите по горло селянство. Наші комуни, надзвичайки, продовольчі загони, комісаро-євреїв зненавидів український селянин до глибини душі. У ньому проснувся вільний дух запорозького козацтва й гайдамаків, що мирно спав віками, точніше, з Переяславської Ради. Це страшний дух, який кипить і вирує, як сам грізний Дніпро на своїх порогах і примушує українців вершити чудеса хоробрості. Тільки...
СТАЛІН(різко перебиває Троцького). Меншовик Лейба випробовує нас, більшовиків, на міцність і студіюється у своїй красномовності. А ми зібралися для прийняття конкретного рішення з конкретної проблеми.
ТРОЦЬКИЙ(удає, що не образився). Буде й конкретне рішення. Лише нехай не дуже шановний мною Джугашвілі не перебиває.
ЛЕНІН(мирно). Валяй, Леве Давидовичу.
ТРОЦЬКИЙ. Отже, тільки безмежна довіра й поступливість, а також відсутність свідомої необхідності постійного міцного згуртування, об'єднання усіх українців не лише під час війни, а й у період мирної праці — щоразу губили всі мужні завоювання цього дивного народу.
68
П'ятаков Георгій Леонідович (1890—1937 рр.). Активний учасник Лютневої революції та Жовтневого перевороту в Росії у 1917 р. Учасник громадянської війни. У 1918—1919 рр. член Радянського уряду України, голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України. З 1920 р. — на керівній господарчій та радянській роботі. З 1923 р. — активний опозиціонер. У 1937 році став жертвою більшовицьких репресій (див. Л. В. Білаш, В. Ф. Білаш "Дороги Нестора Махна", Київ, 1993 р. — С. 584).
69
Ж. "Літопис революції, 1929, № 4. — С. 141 (це ж саме: Олег Романчук, Ультиматум, Київ, 1990 р.; С. 10)."