Коли було покінчено з людьми, приступили до тварин: собак поміщика постріляли, корів, свиней та отару овець вигнали з хліву і також почали розстрілювати, проте дали їм можливість тікати, хто куди. Та значна частина худоби не збиралася покидати своє обійстя і тепер підпливала кров'ю та вмирала у судомах на широкому подвір'ї.
Махно багато кричав на своїх хлопців: то наказував їм усіх вбивати, то вимагав нікому не дати втекти в напрямку Гуляйполя, особливо, щоб не побігли туди націоналісти й австрійці, бо можуть привести з собою підмогу — німецький загін, який цього часу мирно спав у Гуляйполі. І все-таки двоє чи троє чоловіків втекло.
Полонених наказав отаман роздягнути нагало й поставити під кам'яною стіною, розділивши австрійців і гетьманців. Коли наказ був виконаний, Нестор розпорядився розстріляти націоналістів з кулемета, якого захопили в австріяк. Сказано — здійснено негайно. Честь розстрілювати полонених з кулемета випала Григорію Василевському[16], котрий у майбутньому стане одним з визначних воєначальників партизанського махновського руху.
Розправившись з націоналістами, Григорій повернув свого кулемета на голих австрійців. Ті — ні живі, ні мертві.
— Відставити! — гаркнув Нестор, і Василевський зняв свій палець з гашетки. — Для союзників інша кара... Сашко! — гукнув Махно свого власного охоронця Нетребу. — Ти вже розжарив підкову до червоного?
— Розжарив, Несторе Івановичу.
— Ану став кожному з цих вояків тавро на сідниці і щоб вони голі бігли аж до Відня, не озираючись.
Махно звернувся до полонених солдатів:
— Чуєте, що сказав? Коли спіймаю ще когось із вас (а за нашого міткою ми швидко впізнаємо), то безжально четвертуємо... Сашку! Почитай таврувати...
Скінчивши екзекуцію австрійців, Махно наказав сідлати коней. Вилучену зброю — а це було чотири кулемети, багато до них патронів і також гвинтівки, револьвери, шаблі — повантажили на брички. Взяли, звичайно, з десяток добрих поміщицьких коней (цих тварин, на відміну від корів, не розстріляли жодної, бо їх дуже полюбляв Нестор).
Коли вже зібралися від'їжджати, виявилося, що немає одного їхнього повстанця. Хто пропав і де він?.. Нарешті, знайшли... у винному підвалі. То був Несторів сусіда двадцятирічний Каленик Дремлюга. "Загублений" не в'язав лика і не міг стояти на ногах. За вказівкою отамана його також роздягнули й поставили під тією ж кам'яною стіною. Махно вийняв свого маузера і тричі вистрілив у бідолаху, хоч убив його з першого пострілу.
— Так буде з кожним, хто насмілиться своїми негідними вчинками ганьбити наші повстанські загони, — спокійно сказав він і наказав галопувати до Гуляйполя. Його розрахунок був таким: раптово, поки ще усі сплять, напасти на німецький гарнізон, який дислокувався в Гуляйполі, й повністю його знищити.
Проте німці вже не спали. Їх розбудили раннього ранку австрійські офіцери, які втекли з бійні села Бабаші. Та підготуватися їм до належної відсічі партизанів не вистачило часу. Відбивалися німці мужньо і грамотно, але не змогли протистояти раптовій навалі махновців, озброєних, як з'ясувалося, не гірше регулярних військ та ще й билися просто оскаженіло і лише на перемогу. Через кілька годин весь німецький загін був знищений дотла. Махновці захопили знову ж таки кулемети, гвинтівки, бомби, велику кількість патронів.
На ранок, вже десь о дев'ятій годині, гуляйпільці зійшлися на Ярмарковий майдан, щоб відзначити свою першу велику перемогу і привітати свого отамана з поверненням на батьківщину. На мітингу, де зібрався незліченний натовп людей, звісно, виступив Махно, якому влаштували бурхливу овацію. Коли вщухли радісні вигуки й хвала керманичу, Нестор сказав:
— Вмерти чи перемогти — ось що стоїть перед селянством України на цей історичний момент. Але всі умерти ми не можемо, нас дуже багато, ми — людство, отже, ми переможемо. Але переможемо не для того, щоб, за прикладом минулих років, передати свою долю новому начальству, а для того, щоб взяти її у свої руки і будувати своє життя своєю волею, своєю правдою[17]...
Тут до Махна підійшов батько вбитого в селі Бабаші молодого повстанця Каленика Дремлюги і щось, ридаючи, почав йому говорити. Вислухавши його, Нестор, мабуть, під впливом щойно почутого від старого Дремлюги, продовжив свій виступ:
16
Василевський-Чайковський Григорій Семенович (1889—1921 рр.) народився в сім'ї селянина-бідняка — скупника свиней в Гуляйполі. Член партії анархістів з 1917 року, активний учасник повстанського руху на півдні України, член терористичного загону махновців з 1918 року, входив в загін "Чорної сотні" ("Чорної гвардії") повстанців. Убитий в бою з Червоними козаками в січні 1921 року (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно, Киев — РВЦ "Проза"— 1993. — С. 581).