Нестор виставив навколо села надійну охорону, наказав розсідлати коней, дати їм побільше вівса і спочинок. Перевіривши, як виконане його розпорядження, також подався до своєї дівчини. У нього в багатьох селах округи були надійні коханки. Була вона і в Дібрівці.
Вже вечоріло, коли Махно прийшов до неї. Гостя зустріла її мати.
— А де Маруся?
— В саду. Там батько копає у березі криницю, а вона пішла глянути.
Сад був величенький, з десятину. Він тягнувся від майдану згори аж до річки Вовчої. Влітку в ньому Махно бував не один раз, тож знає тут кожну стежку й деревину.
— Тебе провести, Несторе, чи ти сам? — спитала мати дівчини.
— Не треба. Знайду.
З Махном було ще двоє: його охоронець Сашко Нетреба і Ваня Негребецький. Надвечірнє сонце, на диво, ще пригрівало, і розпашілі від сьогоднішніх бою і мітингу хлопці просто бігли до річки, аби швидше пірнути у прохолодну воду. А прийшовши, побачили, як мучиться з криницею Марусин батько, вирішили допомогти йому. Першим взявся за лопату Нестор. Копав глибоко й завзято, роздягнувшись до пояса. Хлопці тішилися роботою свого командира, а Маруся, котра зрізала китиці ягід калини і в'язала їх у пучки, кидала лагідні погляди на Нестора, милуючись його м'язистим тілом. Невдовзі прийшла сюди її подруга Тіна[19], яка працювала телефоністкою на пошті і, як з'ясувалося, частенько робила Нестору послуги — викликала до телефону когось з дібрівців, найчастіше Федора Щуся.
Обидві дівчата — Тіна й Маруся, — як на підбір: вродливі, веселі щебетухи. Одна лише різниця між ними: Маруся була вищого зросту, тендітніша, а Тіна — невеличка, тіло у неї пухкеньке і сама, як кров з молоком. "Якби ще одна, то можна було б усім трьом партизанам приземлитися на нічку в цій господі, — так думали Негребецький і Нетреба. — І криницю викопали б швиденько (ондечки вже вода з'явилася), і гульнули б потім, аж гай загув би, і любов'ю впилися б до нестями". Та не дивіться скоса, хлопці, на чуже сало. Бо Нестор вже давно примітив Тіну, а та аж піщала від радості, коли чула його хрипуватий голос у телефонній слухавці. І прибігла вона оце зараз до Марійки лише тому, щоб побачити свого янгола. А Махнові, чесно кажучи, подобалися обидві, і він ладен був провести ніч з ними обома.
Тож, коли викопали криницю і кожний з хлопців випив по кварті свіжої джерельної води, Нестор несподівано сказав своїм друзям, щоб вони мотали до інших дівчат. А сам залишився з Марусею і Тіною. На ранок прийшов у штаб загону знесилений, наче висмоктана виноградна ягода. Своєму найліпшому другові Федору Щусю сказав:
— Ой і дівчата! Особливо Тіна! Їв би її до завороту кишок... День і ніч їв би, як солодку диню.
— То може візьмемо її з собою? — запитав Щусь.
— Пропонував... Відмовилася... Каже: "Стану дружиною — тоді з тобою в огонь і в воду".
— Багато захотіла — нічого не одержить.
— Ні, Федю, таку бабу прогавити — вік жалітимеш.
— Дивися, тобі видніше... Можна й завтра весілля зварганити.
— Чого зварганити? Зробимо, як у кращих домівках Гуляйполя і навіть усієї Катеринославщини.
Постало нагальне питання: "Хто узаконить шлюб?" Нестор наполягав, щоб це зробила Рада селянських депутатів, а Тіна стала на дибки, мов норовиста кобила:
— Ні, тільки до церкви! Нехай священик обвінчає.
Батьки нареченої були глибоко віруючими людьми і, звісно, у своєму дусі виховали дочку. А Нестор не міг терпіти попів ще з дитинства, вірніше, від дня свого народження. Мати Явдоха Матвіївна розповідала сусідам, як не бажаний у її великій і бідній сім'ї новонароджений Нестор, коли його хрестив молоденький батюшка Никодим, з дурної дитячої голови пісьонув святому отцю прямо у вічі. А той у відповідь:
— Кого ти, Явдохо, виродила? Це ж не дитина, а чортеня без ріг.
У цього чортеняти невдовзі виросли й роги, якими воно ледь не замордувало носія ідей православ'я на Гуляйпільщині. Коли Несторові було лише одинадцять місяців, помер його батько Іван Родіонович. Незабаром після цього лиха приглянувся до вродливої удовиці Явдохи Матвіївни все той же батюшка Никодим. Початку цієї любовної історії Нестор, звісно, за свого малолітства не пам'ятає. А згодом, коли трохи підріс і втямив, чого сільський піп темними вечорами крадеться, мов злодій, до їхньої господи, у Нестора виникла до нього таємна відраза.
Певно, то вже почали відростати у малого роги, про які пророче кинув репліку батюшка Никодим при хрещенні "чортеняти". Може й так, заперечувати не будемо. Втім же, невдовзі Нестор викинув у гуляйпільській церкві свій черговий "номер": стояв він якось з матір'ю на Великдень близько до вівтаря. Святотець, щось там співав чи ні, а, вгледівши їх, підійшов і щось шепнув на вухо Явдосі Матвіївні. А коли відходив, Нестор (бісова дитина!) навмисне підставив підніжку батюшці і, мабуть, вдало підставив, бо той, перечепившись, бабахнувся своїм пузелом на очах у всього чесного народу. Замість смиренної молитви і співу во славу Господу, у церкві зчинився регіт. Парафіяни кидали гучні репліки:
19
Тіна (її прізвище невідоме) — телефоністка с. Велика Михайлівка (с. Дібрівка) у 1918 році, друга дружина Н. Махна з жовтня 1918 р. до березня 1919 року, позапартійна, за своїми ідейними поглядами близька до партії анархістів. До 1930 року жила в Донбасі. Подальша її доля невідома (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 582).