— Скажіть, нехай з'явиться — не з'їм і не розстріляю. З ним є особлива розмова. І ви йдіть усі додому. Не заважайте мені працювати.
— А ми ж, Несторочку, хотіли тебе слізно просити,... — це вже сказала жаліслива й добродушна Калина Петрівна. Махно її різко перебив, посуворішавши:
— Знаю, що не з калачем прийшли у гості, а просити... Ідіть, поки в мене серце — каменем не стало.
Усі Макухи підхопилися — і за хвилину навіть їхні сліди простигли. Нестор з'ясував у чергового оперативну обстановку в окрузі і в світі, вислухав доповіді своїх командирів Сидора Лютого, Семена Каретника, Григорія Василевського, обох Лепетчинків — братів Івана та Олександра. Коли вони пішли, — задумався... Йому було над чим сушити голову. З південного сходу на Україну наступали білогвардійці. З північного сходу — більшовики. Ці вже навіть створили свій "кишеньковий" уряд Української радянської республіки та ще й, здається, з гучною назвою соціалістичної, хоча соціалізмом і українством в тому уряді і не буде пахнути[28]. Так доповідає агентура з Москви. А з півночі, з Києва, розпустили свої щупальці по всій Україні петлюрівці. Усіх їх, білих, червоних, місцевих і столичних націонал-шовіністів Махно вважав ворогами української революції та українського селянства. Отже, з ними усіма потрібно вести рішучу війну. Та боротися одному на три фронти одночасно просто неможливо. Щоб перемогти у цій павучій гризні, потрібно почергово об'єднуватися з кимось одним проти інших. Та в першу чергу в самого має бути нормальне військо з нормальним штабом та всіма іншими атрибутами. Ті партизанські загони, які є досі, Махна просто не влаштовували. Отже, на порядку денному в нього стоять нагальні завдання: об'єднання численних загонів і груп в одну військову одиницю і вирішення питання про союзника. Вирішувати ці дві проблеми слід одночасно. Коли з першою у Нестора вже були свої плани, то з другою проблемою, з союзником, справи ускладнювалися. Скажімо, біляки з цієї гри випадають раз і назавжди, бо вони — захисники імперії і царської системи. Таким чином, їх потрібно бити, бити і ще раз бити! Петлюра далеко не втік від царських генералів. Різниця лише в тому, що він захищає не російських, а своїх, доморощенних українських поміщиків та буржуїв. Але все-таки своїх, не чужих, і щось про землю говорить, про її розподіл між трудящими, тільки якось туманно і незрозуміло для селян розповідає він про землю... Ні, з ним також не варто йти в одній запряжці і навіть в одному напрямку. Але принагідно можна його використати, зігравши на національних почуттях, які для Нестора не варті й ламаного гроша. Анархо-комунізм і національна чванливість — явища несумісні. Тепер — більшовики. Це — терористи і антинародники, великодержавні держиморди. Вони значно небезпечніші для селян і робітників, ніж петлюрівці й білогвардійці разом узяті. Бо в своїй ідеології, у своєму вченні використовують цілком пристойні гасла, біблійні заповіти, на гачок яких ловляться, в першу чергу, пролетарі. А насправді більшовики — це вовки в овечій шкурі. Вони принесуть людству, яке схилиться на їхній бік, стільки горя, скільки не бачила земля від дня свого існування. З ними — також непримиренна боротьба. Але зараз вони зі своїми гаслами про націоналізацію землі, фабрик і заводів та передачу всього багатства робітникам і селянству можуть бути союзниками у боротьбі проти білогвардійців і націоналістів. А там буде видно.
Нестор вийшов до чергового, поцікавився, чи не прийшов Микита Макуха.
— Прийшов, "батьку". Ондечки у дворі гуляє, чекає твого виклику.
— Скажи, нехай заходить.
Нестор бесідував з Микитою, здавалось, відверто і щиро, хвалив більшовиків, які сміливо і віддано б'ються з біляками в районах Харкова, Ростова і в Донбасі. Тут Махно згадав свій візит до Леніна влітку 1918 року, коли вождь російських більшовиків відверто висловлював свою ненависть до Української Народної Республіки та її керівників, і зауважив:
— Але ж нехай мудрий Ленін не забуває, що в нас є ще один надто серйозний ворог — петлюрівці.
— Ми це добре усвідомляємо, Несторе Івановичу, — погодився Микита. — Але російські більшовики б'ються зараз, як риба об лід. У них немає хліба, сала. Робітники Москви й Петрограда голодують... Військових сил також обмаль.
Махно посуворішав. У його плани не входило сьогодні торгувати українським салом, аби нагодувати ворогів українського ж народу. А тому він без зайвої дипломатії різонув:
— Ми готові допомогти більшовикам бити петлюрівців як ворогів нашої селянської революції. Але хліба й сала нашого не торкайтеся! Повідбиваю руки. До мене дійшли чутки, що ви, чекісти Катеринославської губернії (а ти, мені відомо, працюєш у них), забираєте в селянства все до зернини. Будемо таких збирачів податків розстрілювати на місці. Ми не допустимо голоду свого народу за рахунок життя і процвітання москалів. Нинішній голод в Росії — то наслідок недолугого керівництва Леніна. Так і передай у губернії тим, хто тебе сюди прислав.
28
28 листопада 1918 року був створений Тимчасовий радянський уряд України. Його очолив Г. П'ятаков, а згодом — X. Раковський. Обоє за національністю не українці і навіть не знали української мови. 6 січня 1919 р. урядом Леніна була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) зі столицею в м. Харкові.