Махно радо підвівся, замиготів по кабінету. У нього, без сумніву, виникла якась цікава й оригінальна думка, і він зараз її висловить.
— Ось тут ми їх і наколемо! — Нестор від задоволення, що охопило його, потер руки. — На якого біса нам цей міст брати і класти свої безцінні голови? Вважайте, хлопці, що Катеринослав — наш! Причому, майже без втрат із нашого боку. Ми посадимо усі свої штурмові загони в робочий потяг... Нам би лише цей клятий міст через Дніпро проскочити! Проскочимо!.. А там — вокзал і з нахабним криком "ура", щоб аж земля тремтіла, кинемося на ворога з люттю голодного звіра. У полон нікого брати не будемо. З тими полоненими лише морока зайва. Усіх нищимо. Як там, Сашку, далі у твоїй пісні про шаровари?
— Дуже просто, "батьку", — і Сашко сказав:
— О, ні, ні! — перебив Махно свого особистого охоронця, якого уважно слухав. — Ні про яку корчму й думки не має бути в повстанців. Ти, Олексію Васильовичу, — звернувся він до Чубенка, — підготуй наказ, що за грабунки, пиятику, здирництво і всякі інші кримінальні злочини, допущені махновцями у Катеринославі, буде одна кара — розстріл на місці.
Нестор звернувся до Кузьменко, яка також була запрошена на цю нараду як голова Реввійськради і член Ревтрибуналу.
— Ти, Галино, сміливіше розстрілюй таких гадів.
— Ну, а коли з плеча якогось буржуя зняти дохорку чи тихоходи?[34] — вигукнув Задов.
Нестор на хвильку замислився. Дійсно, важливе запитання. Адже його армія — то зборище напівголих і напівбосих жебраків. На вулиці — початок зими, холоднеча. І кожний з них тільки й рветься в бій, щоб здобути теплий одяг і взуття.
Отаман звернувся до начальника штабу:
— Передай, Олексію Васильовичу, усно командирам усіх загонів, які братимуть Катеринослав, що кожний повстанець має право взяти по одній парі всього, що потрібно на собі носити. А хто візьме більше, той буде розстріляний.
— Передам "батьку"... А чи підтримають нас належним чином місцеві більшовицькі загони? У штабі з цим питанням деякі непорозуміння.
— Непорозумінь немає, Олексію Васильовичу. Повстанський більшовицький комітет Катеринослава сам просив мене про допомогу. Завтра ввечері я зустрічатимуся з їхнім представником і обговоримо всі деталі їхньої допомоги нам.
Представником повстанського комітету Катеринослава, про якого говорив Махно, був не хто інший як Микита Макуха. З ним зустрівся Нестор на квартирі Нюсі Дерко. Микита вже на перших хвилинах переговорів з "батьком" передав йому письмове рішення більшовицького повстанського Комітету про призначення Махна командуючим усіма військами Катеринославщини у боротьбі з петлюрівцями. Отаману таке рішення сподобалося, але він прикинувся, що сприйняв його, як звичайний буденний для нього факт. Та коли Микита почав перераховувати, які об'єкти займуть більшовицькі загони і серед цих об'єктів назвав військові склади, то "батько" тут же, вже як верховний головнокомандуючий, заперечив:
— Ні, браток, я не гірше тебе і твого.... Комітету знаю оперативну обстановку Катеринослава. А тому слухай чи десь записуй мій наказ, що вам робити і як робити...
Звісно, більшовиків послав Махно якнайдалі від складів боєприпасів, бо не безпідставно подумав: "Дивися, дурні-дурні, а хитрі! Знають, де сало лежить... Дулі вам — а не боєприпасів! Тільки за них ми й будемо класти свої голови..."
Більшовикам вкрай не сподобалося таке розпорядження. На черговому засіданні свого повстанського комітету багато з них уже називали Махна не великим воєначальником, а великим шахраєм і навіть простим розбійником з широкої дороги. Та поїзд уже пішов — Махна не зупинить тепер ніхто, і більшовикам довелося проковтнути гірку пілюлю.
Наступ на Катеринослав був намічений на ранок 26 грудня 1918 року. Сам "батько" з кіннотою і кулеметними тачанками напередодні приїхав у Нижньодніпровськ, де вже з тиждень хазяйнував зі своїм загоном його сподвижник Марченко.[35] Прибув сюди з Синельникова із загоном кавалеристів і Семен Каретник. Хлопці — бойові, рвалися у бій, хоча їм ще не доводилося мати справу з великим промисловим містом. В степах вони — боги, а ось у місті... Махно їх заспокоював, мовляв, не хвилюйтеся, у Катеринославі довго не затримаємося, на біса він нам здався, захопимо побільше боєприпасів, щось з одягу — і гайда за вітром у гуляще поле.
35
Марченко (Шевченко) Олексій Семенович (1903—1921 рр.) — народився у Гуляйполі в батрацькій сім'ї. Член групи анархістів з 1917 р. Активний учасник повстанського руху (махновців). Молодший унтер-офіцер царської армії. У 1918 р. командир загону повстанців. У 1919 р. член штабу 3-ї бригади. Довірена особа Махна. З червня 1920 р. — командир 1-ї кавгрупи. Убитий в січні 1921 року на Полтавщині в бою з 8-ю дивізією Червоних козаків (А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Київ — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 580).