— Як мені бути? Погоджуватися? — запитав Чубенко. А Махна цікавило одне:
— Скільки Дибенко дає зброї і якої?
Чубенко:
— Нашу заявку пообіцяв задовольнити повністю.
Махно:
— Тоді підписуй будь-яку угоду — біс із нею і займися відправленням зброї. До зустрічі.
Одержавши від Дибенка гвинтівки, кулемети, патрони і навіть шаблі, Махно пішов у рішучий наступ на денікінські частини, що знаходилися на півдні України. "Батько", який основними силами стояв в районі залізничної станції Царекостянтинівка, спершу націлив свій головний удар на місто Пологи і в жорстокому бою 6 лютого 1919 року взяв його. Тут зупинився лише на короткий мітинг, який провів особисто на залізничній станції, і несподівано для денікінців різко змінив свій напрямок і зненацька, як сніг на голову, рушив у напрямку Мелітополя, захопивши міцні опорні пункти білих — селище Пришиб та Михайлівку. Червоний комдив Дибенко, котрий уже давно не тішився подібними успіхами своїх бійців, та ще й із хваленим Денікіним, був у захопленні від результатів наступальних дій "батька” Махна і в оперативному зведенні сповіщав командарму Антонову-Овсієнку і одночасно в Москву Леніну таке: "Добровольці, козаки, чеченці розбиті, втікають. Відзначається блискуче керівництво командирів частин під керівництвом батьки Махна. На Мелітопольському напрямку 17-й махновський полк з бою узяв станцію Пришиб і Михайлівку".
За всією логікою існуючої тактики ведення війни та й за самою поведінкою Махна генерали білої армії чекали новоявленого сільського Бонапарта в Мелітополі і, звісно, саме тут приготували йому "вовчу яму". Та ба! Вони забули, що мають справу з народним полководцем, який ніяких військових академій не закінчував, а тому керувався лише своєю відомою логікою ведення бою і війни в цілому. Тоді, як повстанців Махна чекали в одному місці, він несподівано з'являвся зовсім у протилежному. Цього разу він раптово повернув на Донбас і до берегів Азовського моря. Його похід сюди став опущеним Дамокловим мечем для Білої армії: 15 березня Махно штурмом заволодів крупним промисловим містом півдня України Бердянськом, а 17 березня — Волновахою, створив серйозну загрозу противнику, який укріпився в Маріуполі. Цього разу вже особисто більшовицький командарм Укрфронту Антонов-Овсієнко був у захопленні від бойових дій селянського ватажка і письмово вимагав від своїх командирів: "Необхідно усіляко розвивати успіх Махна".
Та добитися подібного успіху більшовицькі командири не могли, мабуть, не вистачало у них махновської мудрості. Бо в тих же, а то й значно складніших умовах "батько" активно повів наступ у напрямку Маріуполь — Таганрог. Денікін зрозумів, що Махно його перехитрив і, таким чином, поставив у критичне становище. Білі генерали робили неймовірні зусилля, аби не здати важливий для них у військовому плані Маріуполь, але їхні зусилля виявилися марними: після триденних невпинних боїв махновці 29 березня 1919 року штурмом заволоділи містом. Про цю знамениту, справді героїчну перемогу махновців над Денікіним сповіщав Павло Дибенко своєму начальству: "Стойкость и мужество полков были неописуемы. При наступлении полки обстреливались со стороны противника и французской эскадры из 60 орудий. Невзирая на губительный огонь противника, полки шли без выстрела до соприкосновения с противником, после чего под командой доблесного командира 8-го полка, неоднократно отличавшегося в боях т. Куриленка, бросились в атаку. Укрепления противника были взяты штурмом... Прошу награждения 8-го и 9-го полков, артилерийского дивизиона особыми Красными знаменами и командира 8-го полка орденом Красного Знамени".[51]
У цьому рапорті є надто цікаве свідчення, що махновці йшли на денікінців без пострілу аж до зіткнення з противником. Таким був наказ самого "батька". Нестор цією вказівкою переслідував два, на його думку, надто важливих фактори: по-перше, війська берегли патрони, яких уже було обмаль, а, по-друге, такий мовчазний і настирливий наступ мав негативно психологічно вплинути на противника, який оборонявся. "Батько" не помилився ні в першому, ні в другому своїх передбаченнях. Полонені білі солдати й офіцери розповідали, що вони були деморалізовані такою поведінкою махновців, бо мовчки іде на ворога той, хто відчуває свою значну перевагу.
Весна 1919 року стала тріумфом бойових дій махновців. На очищені від противника землі приходили червоні комісари й утворювали органи радянської влади. Таким чином, били ворога й перемагали одні, а скористалися цією перемогою зовсім інші. Махно це бачив, але він сильно не противився такому зухвальству військових союзників, бо вірив, що якраз ця влада розподілить поміщицькі землі між бідними селянами, надасть велику свободу приватній власності та запрацює самоврядування в особі місцевих Рад.
51
Гражданская война на Украине 1918—1920. Сб. документов и материалов в 3-х томах, кн. 2. — С. 291—292.