— Тоді я вам не заздрю. Дохле ваше діло.
Голобля сказав, що йому навіть не з руки повторити те, що говорив про послів Сірко. Таким лютим він кошового ще не бачив.
А звідки ж Сірко про них знає, — здивувалися Чадуєв і Щоголєв, — якщо він був на морських розливах?
— Ви ще не виїхали з Москви, як на Січі вже знали, хто, куди й чого їде, — сказав Голобля.
Чадуєв і Щоголєв підтисли губи. Відтак спитали, чого Сірко такий лютий на них, хіба вони винні, що їх послали? На те ж вони і посли.
— А ви самі не здогадуєтеся? — єхидно посміхнувся Голобля. — Тоді добре подумайте, за що Сірко обзивав вас зміїними вилупками й сучим поріддям. Сказав, що випробує свою нагайку на ваших спинах.
Вишенька похолов: тепер Сіркові не бачити Келеберду, як свої два вуха.
— Але ви не бійтеся, — хоч і єхидно, але вже тепліше всміхнувся до послів похмурий Голобля. — Тут є для вас і приємна штука.
Чадуєв і Щоголєв з надією подивилися на Голоблю: яка?
— Якщо вас битимуть, то не будуть вішати. А якщо повісять, то вже точно не будуть бити.
Ну, хоч щось, подумав Вишенька.
Ще Гнат Голобля попросив, щоб Чадуєв і Щоголєв, якщо, звичайно, залишаться живі, розповіли у Москві цареві Олексію Михайловичу, як кошовий Сірко шанує його сина Симеона Олексійовича. Приміром, як тільки приїхав з морських розливів, відразу виділив із військової скарбниці сорок срібних єфимків, щоб купили царевичеві найкращих столових припасів. А то їсть якусь соломаху разом із сіромою. Козаки поїхали аж у Переволочну, знайшли там крамара Петра Перехреста, і той за сорок єфимків настарався для царевича сім пудів білого борошна, десять фунтів кав’яру, кілька мішків рахат-лукуму, халви й макухи, фініків, борсучого здору, фіґів, запашного тютюнцю та сухого посліду вухатих їжаків для куріння від застуди і кашлю.
Посли ковтнули слину. Вони, хоча й сиділи в шинку, досі не мали ріски в роті.
Помітивши, як зворухнулися їхні борлаки, Голобля додав до харчових припасів царевича ще масла, сиру, сметани, десять кіп яєць і сказав, що сам Сірко привіз Симеону зі своєї пасіки, яку тримає на хуторі Грушівка, кадіб липцю[20] та бджолиного маточного молочка.
Е, то ще не все так погано, подумав Карпо Вишенька. Ще не плакала за Сірком Келеберда.
Інші думки роїлися в головах сотника Чадуєва і піддячого Щоголєва. Вони зрозуміли, що коли вже й Сірко вогнем дихає, то вони, посли, ходять по лезу шаблі на волосину від смерті. Треба шукати спасіння. Й ось тоді, коли їм вже нічого не лізло в горлянку, а чимало козаків поїхали далі своєю дорогою, Чадуєв і Щоголєв виснували підступний задум. Спершу вони таки перехопили крихту — з’їли по тримному борсучому хвостові, а від спотикачу й варенухи відмовилися.
До вечора шинок спорожнів. Залишилися тільки колишні колодники Лучка й Мережка, Голобля з двома військовими товаришами та Криволап і Люшня, котрі не наважилися вирушати в дорогу проти ночі з важливим листом до гетьмана. Усі вони зібралися ночувати тут, у Кишеньці в заїзді, через те налягали на оковиту, як перед смертю. Це було на руку послам. Вони закликали на вечерю голодних та злих ратних людей, добре їх нагодували й простежили, щоб ті не впилися.
Чадуєв кинув на шинквас срібного карбованця і велів подати козакам усього, чого душа забажає.
Серед ночі, коли весь заїзд хропів, як на погибель, навіть коні схропували у стайні після доброї мірки вівса, а рябій кобилі Гната Голоблі снилося, що вона їде верхи на своєму господареві, ось тоді ратні люди зв’язали Панька Лучку точнісінько так, як колись його зв’язали зрадці в покоях гетьмана Многогрішного; вони також скрутили його панібратчика Гавруся Мережку, а також п’яного Гната Голоблю з його двома військовими товаришами.
Зв’язані запорожці не здивувалися підступу москвинів, але їх вразила мовчазна згода з таким віроломством гетьманських посланців Криволапа й Люшні, котрі на все це дивилися, немов без’язикі. Хіба тільки Вишенька глибоко в серці протестував проти такого полону, але що він сам-один міг вдіяти проти розпаношеної зграї ратних людей?
Чадуєв та Щоголєв спровадили Лучку, Мережку й Голоблю з його військовими товаришами до гетьмана Самойловича в Батурин. Випхали їх під охороною половини ратних людей і тих-таки гетьманських посланців Криволапа з Люшнею. Посли ще написали й передали гетьманові листа, в якому наказали тримати цих харцизяк-запорожців у заручниках, допоки вони, Чадуєв і Щоголєв, не повернуться з Січі живими-здоровими. Й оскільки вони твердо вирішили йти на Січ, незважаючи ні на які погрози та гнів Сірка, то нехай гетьман пришле їм з московськими ратними людьми ще кількох надійних провідників, а також виділить із кишеньківської сотні Полтавського полку найдобірніший загін козаків для подальшого охоронного супроводу.