Симеон їх запевнив, що про ці вісім знаків добре знає його матінка цариця Мар’я Іллівна.
— Цариця вже відійшла на той світ, — сумно сказав курінний Добривечір.
— Жаль, — спокійно мовив царевич. — Зате про знамення знає стряпчий Михайло Савостьянов.
— Спочив у Бозі, — схилив голову Добривечір.
— Хто? — зблід Симеон. — Стряпчий Савостьянов? Помер?
— Упокоївся, царство небесне, — перехрестився Добривечір.
Юнак безсило опустився на ослін і гірко заплакав. Він так невтішно ридав, що навіть товстошкурі курінні засмутилися через смерть боярина Савостьянова.
— Вбирайтеся, ваша величносте, — винувато мовив ієромонах Петро. — Хто не сліпий — побачить, хто не глухий — почує.
Царевич узяв сорочку, зодягнувся й жалібно подивився на курінних.
— То як щодо запіканки? — спитав він. — Може, пом’янемо мого спасителя, усопшого стряпчого Михайла Савостьянова?
Але Добривечір, Гапочка, Срібний, Гавега, Туркало, Сорочанський, Лантух, Криворучко, Покотьоло, Чичиркоз та Хитрик сказали, що хай іншим разом, і, не зодягаючи шапок, вийшли з куреня. Цього разу отаманам не було коли розсідатися, бо їх ждав Сірко.
Прийшовши до кошового, вони розповіли все як є.
— Тепер наша віра в царевича ще дужче скріпилася, — сказав Сірко. — А скріпилася віра — зміцнився і дух. Як там наші посли?
— А ось посли якраз похитнулися!
І Добривечір порадував кошового, що між Чадуєвим та Щоголєвим пробігла скажена кішка, бо вони вже не думають однаково і не дмуть в одну дудку, як дули раніше. Ще коли їх привели після ради до грецької хати, то Харко Білецький чув із сіней, як Чадуєв закричав до Щоголєва: «Зашібу!!! Ізувєчу каналью!»
— Тобто я так розумію, — витлумачив ті слова Добривечір, — що Чадуєв нахвалявся витягти з вікна шибку й зарізати Щоголєва за те, що той невпевнено поводився на вічі.
— Ви там дивіться за ними пильніше, — сказав Сірко. — Бо ще поб’ють вікна у грецькій хаті. А як ратні люди?
— Ратні люди голодні та злі. Вони вимагають їдла.
— Ви їм пояснили, що зараз великий піст?
— Аякже! — тріпнув оселедцем Добривечір. — Ми їм сказали, що такі грішники, як вони, мусять покутувати гріхи сорокаденним голодуванням. Але ж ви знаєте, пане кошовий, які добрі душі в наших козаків. Вони пронюхали, що в послів є чимало єфимків, то продають їм висівки, помиї, пташиний послід тощо. Думаю, що з голоду не помруть[49].
— Добре, — сказав Сірко. — Приведіть увечері до мене послів і приходьте самі. А ще покличте значних козаків, дідів-райців та гетьманового осавула Черняченка-Чорного. Йому буде що тут послухати.
Бузько сидів на гнізді і стривожено поглядав у небо, чи не вертається з полювання його жінка-бузьчиха. Вона вже знесла шестеро великих білих яєць, і тепер вони обоє по черзі висиджували пташенят. Сьогодні бузьчиха, розминаючи засиджені крила, полетіла далеко, десь аж на той бік Дніпра, тому бузько хвилювався. Адже рідко яка пташка долітала бодай до середини Дніпра. У такій далекій дорозі доводилося сідати перепочити на островах, у плавнях, де на птахів підстерігала не одна напасть: тут тобі і лиси, і виднихи, й чокалки, і невідь-яка звірина. Через те бузьки, перелітаючи Дніпро, вдавалися до свого давнього дідівського способу, вивіреного в перельотах через морські розливи. Вони брали у дзьоб снопик сухого очерету або сухенького патика й, стомившись, кидали його на воду, а самі сідали зверху, як на човник, і так перепочивали. Якщо годив вітер, бузьки розставляли крила, немов вітрила, і так пропливали чимало дороги.
Усі добре знають, що ці птахи найрозумніші, оскільки вони походять від людей. Тільки й того, що не вміють розмовляти людською мовою. У бузьків навіть голосу немає: малими пуцьвірінками вони ще попискують, а як підростуть, то вже не можуть і цівкнути, лише клакають дзьобами або торохтять ними, коли сердяться чи хочуть сказати щось дуже голосно. Ну, й зрозуміло, чому ці птахи оселяються ближче до людей, часто мостять свої гнізда прямо на хатах. Тому про бузьків наплетено безліч байок та нісенітниць, дехто навіть каже, що вони приносять немовлят. Якби бузьки знали, де отак просто можна підбирати немовлят, то вони не сиділи б на яйцях.
Дивлячись у бік грецької хати, бузько побачив кумедне видовисько. Четверо козаків вели під вартою двох чужих бородатих приплентачів, а позаду йшло ще одинадцятеро курінних отаманів. Чи не забагато честі? — подумав бузько. Костогриз сам дав би їм раду. Або Гиря.
49
У свідченнях із давніх московських актів про скруту послів на Січі записано зі слів Чадуєва і Щоголєва, що вони там жили «купя светъ». Або це якийсь фразеологізм, що означає «скрутно», або козаки брали з них плату за користування каганцями чи свічками.