Я говорив незвичайні слова. Я говорив ніколи не сказані моїми устами слова любові і ніжності. Все, що не було сказане, коли тихий хлопчик так боявся втратити свою маму, як вона була хвора, що не сказав шорсткий, колючий юнак, коли гірко й мовчки жалів маму за кривди життя, тепер говорив син на своєму мужеському сороковому році тяжкої тюремної ночі увісні.
Я не покличу нікого тлумачити той сон. Знаю, що в ту ніч нестерпне материне горювання там у Харкові прорвалося до мене і зродило той сон. Інші матері зрозуміють мене, їм можна розказати про мій сон у карцері Київської внутрішньої тюрми.
■
Шпурнуло мене в Київську дійсність.
Раннім тюремним ранком я був уже в камері, де застаю мужчину в дорогих тонких чоботях і в штанах галіфе. Щось подібне до «відповідального робітника» нашої країни.
Знайомлюся, називаю себе. Він теж представляється:
— Сідерський.
— Поляк? — питаю.
— Ні, єврей.
Сідерського арештували недавно в Києві. Вдома залишилася дружина — українка. Він був заступником Наркома Земельних Справ, а по партійній лінії членом Центрального Комітету партії. Уже ходить на допити до слідчого Александровича, поки що розмови ніби то загального характеру.
Наш високий партієць сподівається домовитись з НКВД, питання йде про ціну, не про правду, ні — по-діловому дивиться він у майбутнє. Сідерський ще не втратив певності, виробленої протягом багатьох років на високих посадах. Він іще думає, що тут свої люди. Мені здається, що в нашому становищі мало підстав до певності.
Переводять до нас з іншої камери товариша Фірсова. Фірсов з Харкова, директор Інституту Експериментальної Ветеринарії. Сам він не ветеринар, просто партійний директор. Його добре пошитий костюм у якихсь рудих плямах. Він був на слідстві в Харкові всю осінь 1937 року. Я сам добре знаю, що то значить — слідство 1937 року. Він каже, що його довго били і часто тягали, волочили по долівці. Паркет в НКВД на Чернишевській натирали фарбою, де багато охри. Руді сліди зосталися від того паркету.
Після кількох місяців такого слідства привезли його до Києва. Він сподівався, що в центрі УРСР знайде справедливість. Він же не винний, а його б’ють, щоб признався, ніби він і його Інститут контрреволюційні шкідники й зловмисно прищеплювали худобі смертельні хвороби. Скотина по колгоспах і радгоспах, як відомо, дохла тисячами. Тепер Фірсову переконливо пропонували взяти вину на себе. Фірсов був здоровий чолов’яга і не піддавався.
Столичне НКВД його розчарувало. Тут били більше і дужче, як у Харкові. Тут він познайомився зі спеціальною кімнатою з усяким приладдям до биття. Коли навіть не брали чоловіка до тієї кімнати в середину, то садовили під дверима в коридорі, щоб слухав зойки інших. На багатьох це діяло і вони підписували все, що їм наказували.
Помагало Фірсову триматися й те, що він набрався сили на районовій роботі. Був один час головою райвиконкому в Валках. Добре там їлося й пилося, називав мені імена одружених жінок і описував барвисто такі подробиці, що про них лицарський обов’язок мужчини наказує мовчати.
Даремно було б шукати в нього інтересів до літератури, історії, театру. Але він добре знав обіжники з центру і вмів їх виконувати.
Такі безжурні і життєрадісні Фірсови здійснили на сто відсотків колективізацію і голод. Коли б не Інститут експериментальної ветеринарії з його вакцинами, куди його послала партія, дослужився б Фірсов високих посад. Може після війни був би міністром у Києві. А тут було видно, що справу пришивали з дуже високого місця. Через це й привезли до Києва і в Києві били. Не обійшлося без інтересних подій.
Однієї ночі веде його слідчий до якоїсь незвичної кімнати, здав його, а далі його завели до великого кабінету. Незнайомий мужчина з ромбами на комірі каже йому — я нарком внутрішніх справ Успенський.[17] З вами буде говорити товариш Хрущов.
Хрущов був тут і починає розмову з Фірсовим. Як відомо, Хрущов уважав себе за знавця сільського господарства. Він довго й уважно розпитував Фірсова про його справу. Фірсов говорив йому, що він невинний, говорив, як його били. Хрущов слухав і знову розпитував. Коли скінчилася розмова, Фірсова передали слідчому, що чекав на нього біля кабінету народного комісара. Слідчий уже на першому повороті в коридорі поставив окриленого надіями Фірсова до стінки і взявся бити його. Він бив його тим самим способом, як і до розмови з вождем українських більшовиків.
17
Успенський був дуже короткий час наркомом у Києві і надзвичайно швидко, навіть, як на ті часи, зник.