— Отже, ви упевнені, що ваші принципи ведення справ кращі за Томів підхід? — запитав містер Шелбі.
— Не сумніваюся у цьому, сер. Я завжди готовий бодай трохи пом’якшити неприємні моменти нашого бізнесу. Ось, наприклад, продаж дітей. Відправляю матір куди-небудь, щоб не заважала, — очі не бачать, то й серце не болить, правильно? А коли справу зроблено, вороття немає, то хоч-не-хоч, а мусить змиритися. Негри ж не білі люди, які з колиски знають, що жінка має жити з чоловіком, а діти коло матері. Негри на це навіть не сподіваються, якщо, звісно, їх правильно виховувати. Тож розлука з ріднею для них — не трагедія.
— Ну то мої негри, либонь, виховані неправильно, — кинув містер Шелбі.
— Так, певно, і є. У вас у Кентуккі негрів псують. Господарі з ними занадто м’яко поводяться, та оте добро їм потім боком і вилазить. Лишень подумайте, що то за доля у негра: переходить із рук у руки, кому продадуть, тому і служить. А ви панькаєтеся з ними. Ще — не доведи, Господи! — розмріються про вільне життя, звикнуть до поблажок. А як їм буде у іншого господаря після вас? На тих плантаціях, де інші негри пісень співають і регочуть, мов навіжені, ваші гинуть. Хто б яку тактику з неграми не провадив, кожен гадає, що його — найкраща. А я от чиню із неграми так, як вони на те заслуговують.
— Ви й справді так вважаєте, я бачу! — Містер Шелбі, відчуваючи відразу до такої демагогії, роздратовано знизав плечима.
— Ну то що ви вирішили? — запитав Гейлі після довгої паузи, яку вони обидва заповнили лузанням горішків.
— Ми з дружиною поговоримо про це, — відповів містер Шелбі. — Але раджу вам, Гейлі, поки що мовчати, якщо хочете діяти за своїм методом. Інакше про наші наміри піде поголос, а вивезти когось із моїх рабів не так просто, як здається. Клопотів буде…
— Аякже! У нас усе буде тихо! — погодився работорговець і додав: — Та все-таки мені хотілося б якнайшвидше усе владнати, бо я дуже поспішаю.
Сказавши це, Гейлі підвівся зі стільця і зодягнув пальто.
— Гаразд. Заходьте сьогодні десь між шостою і сьомою, я повідомлю своє остаточне рішення.
Работорговець, вклонившись, вийшов.
— Із яким задоволенням я спустив би цього нахабу зі сходів! — пробурмотів містер Шелбі, щойно зачинилися двері за Гейлі. — Але всі козирі у його руках. Якби раніше хтось сказав, що я коли-небудь продам Тома одному з цих мерзенних торгашів, я б обурився: «Чи мій раб пес, щоб я міг отак із ним вчинити?» Але тепер, вочевидь, нічого не вдієш. Ще й хлопчина Елізи… Уявляю собі, яка неприємна розмова з дружиною через нього і Тома чекає на мене. От що значить по вуха застрягнути в боргах! Цей негідник добре знає, що я у нього на гачку. У такій сприятливій ситуації він свого шансу не прогавить.
Читачеві буде цікаво дізнатися, що найм’якші форми рабства поширені на Півночі Америки, особливо у штаті Кентуккі. Набагато тяжче живеться неграм у Південних штатах. У Кентуккі основним заняттям є землеробство, яке не вимагає шалених темпів. Спокійна й розмірена робота зумовлює організацію праці негра на здоровій та лояльній основі. Кентуккійські плантатори не спокушаються швидким збагаченням за рахунок жорстокішої експлуатації негрів. Хоча коли людина відчуває, що щось може допомогти їй нажити статки швидко і легко, інтереси рабів опиняються на верхній чаші терезів, і тоді з ними, беззахисними і безправними, вже ніхто не рахується.
Ті, кому доводилося бувати у кентуккійських маєтках і спостерігати поблажливе ставлення тамтешніх господарів і господинь до своїх невільників, а також відданість деяких невільників своїм господарям, може повірити поетичній легенді про «патріархальний» устрій життя у тих місцях і у подібні казочки. Але насправді це омана. Доки над неграми нависає зловісна тінь ЗАКОНУ, за яким ці істоти, наділені серцем, здатним відчувати, є лише товаром, власністю когось із панів, а розорення, несподіване нещастя, провал у справах чи смерть доброго господаря прирікає їх на горе і непосильну працю, доти не варто шукати у рабстві жодної привабливої риси.
Містер Шелбі був із тих людей, яких на світі зустрінеш нечасто. Він був добродушний, м’який, поблажливий, тож його негри не мали підстав скаржитися на важке життя. Та останнім часом Шелбі занадто часто ризикував, граючи на біржі, що призвело до значних боргів, і тепер його векселі потрапили до загребущих рук Гейлі. Ця інформація є ключем до розмови, викладеної вище. Тепер ви розумієте, наскільки містер Шелбі залежав від цього работорговця.