Феноген одчиняє дверi, а назустрiч йому Куртц.
Феноген (до Пузиря). Карло Карлович!
Пузир. Нехай iде.
Феноген, пропустивши Куртца, вийшов.
Куртц i Пузир.
Куртц. Так бить не должно. Етi нiкогда!
Пузир. В чiм дiло?
Куртц. Зiчас справка делал: у менья i у конторовських книгах три тисячi сорок валахiв - етi да?
Пузир. Так.
Куртц. Двi тисячi продавал, етi - да?
Пузир. Так.
Куртц. У менья тисяча сорок в руках. Знайшiт, етi - нєт, етi - нiкогда; Клим - шесний шабан, проганяйть нельзя, етi - паскудство!
Пузир. А ви лiчили тих валахiв, що зостались, почiм ви знаєте, що вони всi цiлi?
Куртц. Етi - да! Я отвєчайт!
Пузир. То друга рiч: не стане, то ви заплатите.
Куртц. Я заплатиль?! Етi - нiкогда! Клим - шесний шабан, етi - да! А язик, етi - фi!
Пузир. Який язик?
Куртц (показує свiй язик). Етi, етi-да! Язик работай - етi да! Ухо слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишiл, а надо вiдєл, етi - да!
Пузир. Ну годi, iдiть собi, Карло Карлович, i заспокойтесь. Нехай вже Клим зостається.
Куртц. Етi-да! Клим-нет, Карл Куртц - нєт! Куртц всi знайт, етi - да! Спецалiста место скрозь находiл!
Пузир. Ну, годi вже!
Куртц. Так бить не должно! (Стає серед сцени, i показує язик.) Язик, етi - фi! Етi - паскудство! (Вийшов.)
Феноген i Пузир, а потiм Лiхтаренко.
Пузир (до Феногена). Ну, що ти скажеш?
Феноген. Карло краде, а Клим помагає.
Пузир. Та всi крадуть, що й казать, кругом крадуть.
Феноген. Та ще ви Карла боїтесь, от вiн i верховодить.
Пузир. А де ти його вiзьмеш, такого шахмейстера?
Феноген. Ну то нехай краде?
Пузир. Чого ж нехай? Треба слiдкувать. От Карло поїде на прийомну, а ти, Феноген, шатнись по отарах на провiрку.
Входе Лiхтаренко.
Що ж це, Порфирiй, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал?
Лiхтаренко. Може. Сто тисяч пудiв пшеницi здавали, двiстi пiдвiд возило, може, хто й вкрав.
Пузир. Цiлий вiз пшеницi твiй помiшник Зозуля зсипав у Хаскеля.
Лiхтаренко. Де ж таки! Лантух-два - то може; а вiз - то брехня! Не вiрте!
Пузир. А чого ж ти дивишся?
Лiхтаренко. Щоб не крали!.. I на вокзалi здано сто тисяч пудiв - вiрно!
Пузир. То лишню наважили в амбарi?
Лiхтаренко. Може, який лантух або два - то буває; де ж ви бачили, щоб у великiй економiї нiхто нiчого не вкрав. Та хоч би у мене сто очей було, то й то не встережеш!
Пузир. Так, по-твойому, нехай крадуть?
Лiхтаренко. Я цього не кажу, всi крадуть по-свойому, та без того i не можна, Терентiй Гаврилович! I розсиплеться, i загубиться, i вкрадуть яку малезну…
Пузир. З тобою сам чорт не зговорить. Я тобi образи, а ти менi луб'я! То нехай крадуть, питаю тебе? За вiщо ж я тобi жалування платю?
Лiхтаренко. А за тих сто тисяч пудiв пшеницi, що я здав на вокзалi, а ви грошi взяли!
Пузир. Тьфу на твою голову! Чи ти одурiв, чи чорт тебе напав?
Лiхтаренко. Терентiй Гаврилович, ви тiлько не гнiвайтесь, а розсудiть гарненько. Будемо так говорить: ви менi дасте Великий шматок сала, щоб я його однiс у комору! Я вiзьму те сало голими руками, i однесу сало в комору, i покладу: сало ваше цiле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову - яка ж вам вiд цього шкода?
Пузир. Iди собi к чорту, бо ти наважився мене гнiвить!
Лiхтаренко. Щасливi оставайтесь! (Iде.)
Пузир. А Зозулю зараз розщитать! Хатнього злодiя не встережешся! Сьогоднi вiн тiлько голову помастить, а завтра чоботи, а пiслязавтра й сало вiзьме!
Лiхтаренко. Воля ваша. (Пiшов.)
Пузир i Феноген.
Феноген. От чоловiк! I риби наловить, i нiг не замоче!
Пузир. Я знаю, що вiн бiльше всiх краде, та зате i менi велику користь дає!
Феноген. Ось газети i листи з вокзала привезли.
Пузир (бере листи). Поклади газети на столi, увечерi Соня прочитає. (Чита лист.) Феноген, ти знаєш Чоботового сина, Василя?
Феноген. Бачив. Бова Королевич!
Пузир. Старий просить дозволу сватать Соню.
Феноген. Перше спитайте Соню.
Пузир. Що ти мелеш, з якої речi? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того один у батька, а батько хазяїн на всю округу… Якого ж їй жениха?!
Феноген. А може, у неї є на прикметi!
Пузир. Пройдисвiт! Так буде, як я хочу!
Феноген. Ой, це вам не Катя, та мовчала до смертi, а Соня…
Пузир. Ет, дурощi! (Читає.) Феногенушка! (Встає.) Знай наших! Получив орден Станiслава другої степенi на шию - а?
Феноген (цiлує його в руку). Слава богу! (Витирає сльози.) Покiйний батюшка порадується на тому свiтi!
Пузир. Не дурно пожертвував на приют. Восени поїдемо на засiданiй в земський банк - нехай всi тi, що смiялися з мого кожуха, губи кусають!
Феноген. Так ви зробiть собi, Терентiй Гаврилович, нову хорошу шубу i хороший сiртук, бо орден буде у вас на шиї, а кожух зверху, то нас знову швейцар виганятиме з прихожої, як торiк виганяв.
Пузир. Я розхристаюсь, як будемо входить; тiлько на порiг, а тут йому перед самим носом блись - орден! Ну, та й швейцар мене тепер пiзнає! Дався я йому взнаки; пам'ятаєш, як молив потiм, щоб я ного простив, - у руки цiлував, навколiшки ставав!
Феноген. Перше опаскудив, на смiх усiм кинув, а потiм просив… Такого хазяїна виганяв з прихожої, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий вiн, тридцять лiт носите, дуже торохтить i сильно лоєм тхне.
Пузир. Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра.
Феноген. Єнот краще!
Пузир. Ну, єнот!.. Хтось стука!
Феноген (одчиняє дверi). Петро Петрович!
Пузир. Милостi просимо!
Входе Золотницький.
Феноген, Золотницький i Пузир. Феноген цiлує Золотницького в руку.
Золотницький. Здоров, здоров, Феноген! А ти, Крез, як поживаєш?
Пузир. Вашими молитвами.
Чоломкаються. Хоч i не такий кремезний, як вам здається.
Золотницький. Не кремезний, а Крез! I все в тiм же халатi! Пора тобi його скинуть!
Пузир (смiється). По-домашньому, по-хазяйськи!
Золотницький. Давно я тебе не бачив! Що ж, багато ще купив землi?
Пузир. Нема пiдходящої!
Золотницький. Все скупив?
Пузир. Нi, ще не все! Може, продаєте Капустяне?
Золотницький. Дай вiка дожить, не виганяй ти мене з Капустяного! Потомствених обивателiв i так небагато в околицi осталось, все новi хазяїни захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успiєш ще захватить i Капустяне, i Миролюбiвку.