Занадто переобтяжує себе турботами — чи можливо це? Фіона вкинула Майкрофта у вир, і він щосили борсався в глибочині, не в змозі намацати дно. Його осінило, що він ніколи й не торкався дна — за все своє життя. Раніше він не надто цим переймався, проте усвідомив це зараз, і оце раптове усвідомлення змусило його запанікувати й подати у відставку, поки він остаточно не потонув. Його емоційне життя не мало ні форми, ні змісту, ні коріння. Хіба що тут, у Палаці, де його підтримують, усе інакше. Людина, яку в коледжі він одного разу повністю вдягнену вкинув у крижану воду фонтана і яка вилізла, випльовуючи в'юнкі водорості та вчепившись у сидіння від унітазу, тепер зізналася, що турбується за нього,— зізналася стримано, бо звикла стримуватися все життя. І зненацька виявилося, що це важливо, дуже важливо.
— Дякую, сір.
— Я не знаю жодного подружжя, королівського чи посполитого, яке не пройшло б таку м'ясорубку; легко вирішити, що ти сам по собі, забути про те, що практично всі твої знайомі самі колись стрибали крізь такі обручі.
Майкрофт згадав, скільки своїх подружніх ночей вони з Фіоною провели окремо, і подумав: а що її бентежило у такі ночі? І справді було чимало обручів. Але навіть не це його хвилювало. То що ж тоді?
— Ти потрібен мені, Девіде. Я все життя чекав, щоб опинитися на цьому місці. Хіба ти не пам'ятаєш безсонних ночей, проведених в університеті, коли ми сиділи за пляшкою університетського портвейну[5] і балакали, чим ми займемося, коли матимемо можливість? Ми, Девіде, ти і я. Зараз виринула можливість, ми не можемо її відкинути,— він зачекав, доки ліврейний лакей внесе срібну тацю з двома кухликами трав'яного чаю і поставить її на столик біля басейну.— Якщо з Фіоною справді все, спробуй це забути. Дивися вперед, як я. Я не можу розпочати найважливіший період свого життя, утративши одного зі своїх найдавніших і найнадійніших друзів. Так багато належить зробити нам обом!
Він почав енергійно обтиратися рушником, буцімто вирішив розпочати той найважливіший період негайно, тої ж таки хвилини.
— Нічого зараз не вирішуй. Вирішиш за кілька місяців, а якщо все ж таки відчуєш, що тобі треба відпочити, ми це владнаємо. Але повір мені: лишайся зі мною. Усе буде чудово, обіцяю.
Майкрофта це не переконало. Хотілося кудись утекти, але не було куди і до кого. І думка про те, чим це може закінчитися, якщо він утече задалеко, приголомшувала його. Після стількох років він звільнився, і він не знав, чи дасть собі раду зі свободою. Він стояв, зважуючи свої сумніви проти впевненості суверена, а вода крапала з носа і текла по вусах. Не було відчуття курсу — лише відчуття обов'язку.
— Отже, як ти почуваєшся, старий друже?
— Мені до дідька холодно, сір,— він знайшов у собі сили мляво всміхнутися.— Ходімо приймемо душ.
Розділ сьомий
Звісно, у мене є принципи. Я регулярно чищу їх від пороху. Скреблом.
— Розворушися, Френсисе. І всміхайся. Не забувай: це ж святкування.
Уркгарт зважив на вказівку своєї дружини й почав поволі торувати собі шлях через переповнену залу. Він ненавидів такі події. Цією вечіркою він хотів подякувати тим, хто допоміг йому на Даунінг-стріт, але всюдисуща Мортіма втрутилась і перетворила врочистість на свій черговий вечір спілкування з представниками світських видань, з якими хотіла зустрітися. «Виборці люблять трохи гламуру»,— доводила вона і, як будь-який нащадок роду Кагунів, що поважає себе, завжди хотіла головувати серед власних придворних. Тож, замість невеличкого кола колег, Уркгарт опинився у вирі актрис, оперних зірок, редакторів, бізнесменів і різних знаменитостей, усвідомлюючи, що розмов про погоду на цілий вечір не вистачить.
Гості, прогуркотівши крізь грудневу пітьму у вузький і замкнений простір Даунінг-стріт, бачили там велику різдвяну ялинку — перед дверима з табличкою «10»: деревце було поставлене там за вказівкою Мортіми Уркгарт, яка вважала, що завдяки цьому в телеглядачів створиться враження, ніби тут мешкає звичайна собі британська родина, яка з нетерпінням чекає на святкування Різдва. Опинившись у будинку номер десять, фешенебельна публіка, перетинаючи поріг, навіть не підозрювала, що всіх уже перевірили прихованими пристроями на наявність зброї та вибухівки. Елітарні гості здали свої пальта і плащі в обмін на усмішки і квитки на паркування й терпляче чекали в черзі на сходах, що вели до зеленої кімнати, де Уркгарти приймали гостей. Повільно піднімаючись сходами й минаючи настінні портрети попередніх прем'єр-міністрів, гості намагалися не надто витріщатися на інших запрошених і не роззиратися. Бо це дасть зрозуміти, що ви не бували тут сотні разів. Більшість гостей не мала нічого спільного з політикою, дехто навіть не був прихильником уряду, але ентузіазм, з яким гостей вітала Мортіма Уркгарт, усіх вразив. Атмосфера засмоктувала їх, роблячи почесними членами команди. Якби влада вимагала змови, вони б і на це погодилися.
5
Так званий університетський портвейн — особливість Оксфорду й Кембриджу, зберігається в пивницях на території університету й продається теж на території.