Три найбільш руйнівні сили в політичному житті — це згода, замирення і злягання.
Констебль-детектив скоцюрбився на сидінні, намагаючись відновити кровообіг і хоч якесь життя в ногах. Він сиднем сидів у машині вже чотири години, мжичка заважала йому вийти з авта і прогулятися, а в роті від цигарок був такий смак, ніби там миші ночували. Йому слід кинути палити. Знову. Завтра ж кине, пообіцяв він собі, як завжди. Manana[12]. Він потягнувся по термос зі свіжою кавою і налив чашку собі й водію.
Вони сиділи, споглядаючи невеличкий будинок з екзотичною назвою «Стайні Адама і Єви». Він містився у кінці однієї з найбільш фешенебельних торгових вулиць Лондона, але добре захищений від столичної суєти, стояв мовчазний і, в очах роззявляк, непримітний.
— Христе, вона вже за цей час італійську мала б вивчити ідеально,— пробурмотів водій. За останні два тижні вони обмінювалися такими фразами всі п'ять поїздок до «Стаєнь», і констебль-детектив спецпідрозділу та шофер бачили, що їхня розмова йде по колу.
У відповідь констебль-детектив зіпсував повітря. Кава дедалі більше давалася взнаки, конче хотілося відлити. Його вчили, як непомітно помочитися біля машини, удаючи, що робиш ремонт, щоб не відходити від авта і рації, але ж він змокне під дощем, який зараз мжичить. А ще ж, коли він спробував отак зробити останнього разу, водій раптом від'їхав, залишивши його навколішках, з розстібнутою ширінкою, посеред клятої вулиці. Бісів жартівник.
Він був у захваті, коли йому запропонували роботу охоронця на Даунінг-стріт. Йому не сказали, що він працюватиме на Мортіму Уркгарт з її нескінченними поїздками — крамниці, розваги, спілкування. І заняття з італійської. Він запалив ще одну цигарку та прочинив вікно, щоб впустити свіже повітря, і закашлявся, втягнувши дим у легені.
— Ні,— озвався він у відповідь.— Гадаю, ми так просидимо тиждень. Парі тримаю, що вчитель у неї — з таких вайлуватих, повільних, методичних зануд.
Вони сиділи, задивляючись на будинок, оплетений облетілим плющем, на сміттєвий бак в охайному алькові та на мініатюрну ялинку у вікні — обвішану запаленими ліхтариками й іграшками, 44 фунти 95 пенсів від «Гародса». Усередині, за опущеними фіранками, Мортіма Уркгарт лежала у постелі — гола, спітніла, беручи ще один повільний, методичний урок мови Данте від солодкоголосого тенора — італійської оперної зірки.
Ще не розвиднилося, коли Майкрофт прокинувся, стривожений стукотом молочних пляшок, які ставили на порозі. За стінами починався новий день, що вертав його у подобу реальності. Майкрофт був мимовільним заручником. Кенні ще спав; одна іграшка з його величезної колекції — ведмедик — звисала поряд з подушки, а інші забавки валялися на підлозі поруч із серветками — жертви довгої ночі кохання. Кожна клітинка Майкрофтового тіла боліла, проте, як і раніше, волала, благаючи продовження. І він якимось чином був переконаний, що продовження буде, перш ніж він повернеться до реального світу, що очікує за дверима квартири Кенні. Останні кілька днів були для нього наче нове життя: він познайомився з Кенні, пізнав себе, загубився в містеріях і ритуалах невідомого світу. Були, звісно, дні в Ітоні та університеті, у шістдесяті, коли гашиш-палиш-вільним-станеш-гвинт-дозволя-все-або-нічого, але це виявилось обмеженою мандрівкою самопізнання, а для здійснення серйознішої мандрівки він був надто самозаглибленим і не мав мети. Він ніколи не закохувався — не випало шансу, а його зв'язки були надто короткі й гедоністичні. З часом він, можливо, пізнав би себе краще, але потім надійшов виклик з Букінгемського палацу, статут якого не дозволяв таких усебічних і — на той час — протизаконних сексуальних експериментів. Отож двадцять літ він носив маску, удавав не того, ким був. Угавав, що дивиться на чоловіків лише як на колег. Угавав, що щасливий з Фіоною. Угавав, що він не той, яким насправді себе знає. Це була необхідна офіра, але зараз, уперше в своєму житті, він став до кінця чесним із собою, став самим собою. Нарешті його ноги торкнулися дна. Він опинився на глибині, не певен, чи це Фіона його туди штовхнула, чи сам опинився тут, але це не мало значення. Він уже там. Він знає, що може потонути в глибочині, але це краще, ніж потопати в гнилій респектабельності.
Він бажав, щоб Фіона побачила їх і щоб їй стало боляче, навіть бридко: це означало, що йому начхати на їхній шлюб, на всі її цінності. Але їй, напевно, плювати. Він відчував набагато більше пристрасті за ці кілька днів, аніж за все їхнє подружнє життя, і цієї жаги було досить на все подальше життя — напевно, хоча він сподівався на більше. Набагато більше.