— Для таких тверджень нема жодних підстав,— здавленим тоном зашепотіла принцеса.— Ці дівчата ніколи б...
— Їм і не треба. Вони купують цей одяг, щоб його носити, хизуватися. Всі докази — це низка фото: на них ви і ці дами, зняті за кілька останніх місяців, цілком пристойно, у громадських місцях...— Лендлес помовчав.— І ще є корінець чека.
Вона з хвилину мовчала, не в змозі заспокоїтися, а в цій тиші лунало тільки виспівування хору про зимову студінь під час сонцевороту та про завірюхи.
— Не дуже гарний це вигляд матиме, правда? Смороду буде...
Вона обм'якла, упевненість у собі зникла. Зо мить вона пильно роздивлялася свої рукавички, недбало розгладжуючи бганки.
— Я маю бути у п'ятьох різних місцях на добу — не носити ж одне і те саме вбрання! Я гарую як віл, щоб зробити інших людей щасливими, щоб принести їм у життя королівську радість. Я щороку допомагаю зібрати мільйони, буквально мільйони, на благодійність. Заради інших. І при цьому очікується, що я житиму на мізерні кошти з цивільного листа. А це неможливо,— її голос понизився до шепотіння: вона усвідомила невідворотність Лендлесових закидів.— Ох, до біса,— зітхнула вона.
— Не хвилюйтеся, мем. Думаю, я здатний викупити ці фотографії і переконатися, що вони ніколи не будуть оприлюднені.
Вона відірвала погляд від рукавичок; в очах сяйнули полегшення і вдячність. Вона й не здогадувалася, що ці світлини вже у Лендлеса, що зроблені вони за його чіткими вказівками за підказкою однієї незадоволеної іспанки-au pair[17], яка підслухала телефонну розмову і викрала корінець від чека.
— Але суть не в тому,— провадив Лендлес.— Нам треба знайти спосіб, щоб ви не зіткнулися з подібними неприємностями ще раз. Я знаю, що це таке — постійні глузування преси. В цьому ми з вами схожі. Я британець, народився тут і пишаюся з цього, і не маю часу на цих чужоземних пролаз, які загарбали половину нашої національної преси й не розуміють нашої країни, яких не хвилює її велич.
Плечі у неї напружилися від цих грубих лестощів, а вікарій почав закликати допомагати безпритульним, значною мірою будуючи проповідь на описах бездушних власників готелів і на цитатах зі щорічного звіту доброчинного житлового фонду.
— Я хотів би запропонувати вам проконсультуватися з однією з моїх компаній. Повністю конфіденційно, про це знатимемо тільки ви і я. Я надаю вам відповідний гонорар, а натомість ви надаєте мені кілька днів свого часу. Побудете на відкритті одного-двох наших нових офісів. Зустрінетеся за ланчем з деякими з моїх важливих іноземних ділових партнерів. Можливо, це буде імпровізований прийом — вечеря у Палаці. І я хотів би влаштувати щось такого штибу на королівській яхті, якщо можливо. Але слово за вами.
— Скільки?
— Дюжину разів на рік, можливо.
— Ні. Скільки грошей?
— Сто тисяч. Плюс гарантія — прихильне висвітлення в пресі й ексклюзивні інтерв'ю в газетах.
— Що це дасть вам?
— Можливість роззнайомитися з вами. Зустрітися з королем. Отримати певний піар для мене і мого бізнесу. Отримати ексклюзивну інформацію про королівську родину, щоб мої газети продавалися. Вам далі розповідати?
— Ні, містере Лендлес. Мені не дуже подобається моя робота, вона не приносить мені аж надто великого особистого щастя, але якщо я щось роблю, то волію робити добре. Якщо коротко, то суть така: мені треба більше грошей, ніж це визначено цивільним листом. У таких умовах, якщо все залишиться цілком приватно і від мене не вимагатиметься нічого, що спаплюжило б королівську родину, я буду рада прийняти пропозицію. Дякую вам.
Але це було не все, авжеж. Якби вона краще знала Лендлеса, то здогадалася б, що це було не все. Зв'язки в королівській родині корисні, вони б заповнило прогалину, що залишилася після сутички на Даунінг-стріт, справили б враження на тих, для кого королівська величність — досі не абищо. Але цей зв'язок був дуже ненадійний. Лендлес знав, що принцеса зазвичай необережна, іноді нерозважлива, часто надміру розкута і зрадлива. Вона відчайдушно бажала опинитися в серці королівської родини, і коли нарешті це бажання стане занадто великим (у чому Лендлес не сумнівався), його газети випередять зграю шакалів, озброївшись ексклюзивною прозірливістю, і роздеруть її на клоччя.
Розділ дванадцятий
Редактор зазвичай бере ситуацію в свої руки, зокрема закон і репутацію чужих дружин.
17
«Помічниця з господарства» (