— Завтра здійметься буря — через ці фотографії. Заголовки будуть шалені. А я ж саме завтра вирішив зробити публічне оголошення про новий цивільний лист. Шкода, що заява вийде одночасно з цими фото, але...— він широчезно, театрально посміхнувся, наче Макбет, що ґречно запрошує гостей на вечерю,— цьому не зарадити. Найбільш мене бентежить те, що увагу зосередять не лише на нашій безталанній дурноголовій принцесі, а й на всій королівській родині. Й ось де мені потрібна твоя допомога, о циганко. Будь ласка.
— Я чужоземка у твоїй землі[34], мосьпане, і багаття моє невеличке,— глузливо відповіла вона з південним акцентом.
— Але ти володієш магією. Магією, яка може зробити родину як королівською, так і посполитою.
— Наскільки посполитою?
— Коли йдеться про молодших членів королівської родини? Настільки посполитою, як жиголо на пляжі. Але про короля не йдеться, звісно. Це не тотальна війна. Просто всі мають знати, що і він підлягає критиці. Що люди трішки розчаровані. Це може бути зроблено?
Вона кивнула.
— Це залежить від того, як поставити питання.
— Як би їх поставила ти?
— Можна мені спочатку сходити у ванну?
Її сукня була бездоганно гладенька, але попід нею досі відчувався безлад.
— Спочатку скажи мені, Саллі. Це важливо.
— Свиня. О'кей, без підготовки. Ти починаєш із чогось такого: «Ви за останні кілька днів бачили новини про королівську сім'ю, і якщо так, то які?» Просто щоб змусити їх думати про фотографії — зрозуміло, щоб тебе на цьому не підловили. Це було б непрофесійно! Якщо вони такі бевзі, що й не чули про королівську сім'ю, виключай їх як дурних ґав. Потім щось таке: «Чи вважаєте ви, що королівській родині важливо показувати гарний взірець в особистому житті?» Звісно, люди скажуть: «Так»,— тому ти веди далі: «Як ви вважаєте: в останні роки королівська родина показує кращий чи гірший взірець в особистому житті?» Парі тримаю на свою наступну зарплатню, що вісім з десятьох скажуть: гірший, набагато гірший, або висловляться нецензурно.
— Принцесине бікіні може виявитися таким самим потужним, як праща Давида.
— І тільки трохи більшим,— роздратовано додала вона.
— Продовжуй настанови.
— Потім, можливо: «Чи вважаєте ви, що королівська родина заслуговує на нещодавнє підвищення свого утримання, чи в нинішніх економічних умовах вона має являти собою приклад стриманості?» Щось таке.
— Можливо, навіть таке: «Як ви вважаєте: кількість членів королівської сім'ї, утримувана платниками податків, має залишатися незмінною, збільшуватися чи зменшуватися?»
— А ти швидко навчаєшся, Френсисе. Якщо ти перед цим ще й запитаєш, чи відчувають вони, що робота принцеси Шарлотти виправдовує кошти, витрачені на її утримання, або ж на утримання ще кількох осіб королівського роду, невідомих або з підмоченою репутацією, слухачі розігріються, і ти отримаєш ще злішу відповідь.
Її очі сяяли.
— І лише після цього ти ставиш убивче питання: «Королівська родина більше чи менше популярна, ніж п'ять років тому, працює вона гірше чи краще?» Якщо поставити це питання першим, люди скажуть, що вони й досі ревні фанати короля. Тому слід витягнути на поверхню їхні глибинні почуття, турботи, які вони приховують від самих себе, навіть цього не усвідомлюючи. Постав це питання найпершим — і ти, імовірно, виявиш, що популярність королівської родини тільки дещо знизилася. Але якщо запитати це після того, як вони згадають про пляж, секс і цивільний лист, то віддані й лояльні громадяни перетворяться на набрід заколотників, який повісить свою улюбленицю принцесу Шарлотту на її ж зав'язках від бікіні. Цього досить?
— Більш ніж досить.
— Тоді, якщо ти не заперечуєш, я збираюся зникнути, щоб себе підрихтувати.
Саллі вже поклала руку на дверну ручку, аж тут озирнулася.
— Ти не любиш короля, так? Як чоловік чоловіка, маю на увазі.
— Ні,— відповідь звучала сухо, різко, неохоче. Це тільки посилило її цікавість.
— Чому? Скажи мені.
Вона ломилась у замкнені двері, але їй треба було урізноманітнити стосунки, щоб не скотитися до порожньої звички й нудьги. Це мав бути більш ніж секс, тож вряди-годи мало виникати протистояння. Та й, урешті-решт, їй справді було цікаво.
— Він — наївний святець,— почулася глуха відповідь.— Жалюгідний ідеаліст, який став поперек дороги.
— Але є щось і більше, так?
— Що ти маєш на увазі? — запитав він з неприхованим роздратуванням.
— Френсисе, ти на півдорозі до того, щоб підняти повстання. Ти ж робиш все це не через те, що він — святець.