— А мені це подобається, Мортімо. Дуже подобається.
Було по першій ночі, вранішні часописи вже прибули, і разом з ними Мортіма. Уркгарт, здавалося, був не проти й хихикав, переглядаючи матеріали.
— «Сьогодні вранці королю висунуть звинувачення в порушенні службового обов'язку,— зачитував Уркгарт зі сторінок „Таймза“.— У гонитві за особистою популярністю і власними політичними дрібними інтересами він підставив під удар не тільки себе, але й інститут монархії, відкривши його для лобової атаки. Політики і газетні королі, які в останні кілька тижнів скочили на підніжку його поїзда, показали себе як безпринципні та безідейні. Треба було мужності для твердого обстоювання конституційного принципу, щоб нагадати народу: монарх не повинен бути ні зіркою шоу-бізнесу, ні виразником суспільної думки, але неупередженим і політично непричетним головою держави. Френсис Уркгарт виявив мужність; він заслуговує на оплески»,— Уркгарт знову хихикнув.— Так, мені це подобається. Чому б воно не подобалося, моя люба? Я ж майже все це сам і написав.
— А мені більше до душі «Тудей»,— відповіла Мортіма.— «Край королівським цицькам і цяцянкам, тілу і титулам. Час їм затягнути ремінь і застебнутися до горла!»
— «Король-кретин»,— прочитав Уркгарт з іншого видання.— «Його королівській величності треба негайно сказати принцесі кілька слівець на вушко, навіть якщо йому доведеться вибитися на початок черги...»
Мортіма корчилася в нападі реготу. Вона просто підняла вгору випуск «Сана» з кричущим заголовком: «Король кубла».
— О любий мій,— ледь вимовила вона крізь судоми сміху, що душили її,— ти справді виграв цей бій.
Раптом Уркгарт посерйознішав, ніби хтось його перемкнув.
— Мортімо, я лише почав бій.
Він узяв слухавку, оператор відповів.
— Перевірте, чи канцлер казначейства ще рахується в світі живих,— доручив Уркгарт, обережно кладучи слухавку на місце. Не минуло й півхвилини, як телефон знов озвався.
— Як справи, Френсисе? — почувся на лінії голос — утомлений, наче абонента щойно збудили.
— Добре, а буде ще краще. Слухай уважно. У нас особливо тяжка криза, і голуби вже пурхають у голубнику. Нам треба вжити заходів, доки пташки не полетіли геть. Я вважаю, що фунт стерлінгів стрімко котитиметься далі. За таких обставин було б негідно і безчесно просити наших друзів із Брунея триматися довше. Це поставить під загрозу важливий міжнародний альянс. Тобі слід зателефонувати чиновникам султана і запропонувати: хай продадуть нам одразу три мільярди фунтів траншу.
— Христе Всемогутній, Френсисе, та це доб'є нашу валюту.
Від утоми тепер і сліду не лишилося.
— Ринок живе своїм життям. Дуже прикро, що наслідки можуть вселити жах у серця простих виборців, коли ті побачать: фунт падає, а іпотечна ставка — зростає. Це буде ще більшим лихом, і воно буде на королівській совісті й на тих, хто його підтримує.
На тому кінці лінії запанувала тиша.
— Чи ясно я висловився?
— Абсолютно,— почулася тиха відповідь.
Уркгарт уважно подивився на слухавку, перш ніж покласти її. Мортіма стежила за ним у непідробному захваті.
— Ми всі повинні приносити жертви у битві, Мортімо,— він помацав пучками ніс. Несвідомо він почав наслідувати манери короля, подумалося Мортімі.— Я не знаю, як сказати делікатніше,— провадив він,— тому, мабуть, буду сподіватися на твоє розуміння і скажу прямо. Не можна вести бій у скляному будинку[41]. Було б краще, якби ти припинила виявляти такий жагучий інтерес до італійських арій. Твоє нове захоплення оперою може бути... хибно витлумачене. Це може сплутати лави військ.
Мортіма, яка пригублювала вино, обережно поставила келих на стіл.
— Урядові водії — таке балакуче кодло,— додав Уркгарт, ніби намагаючись пояснити і виправдатися.
— Зрозуміло.
— Ти не образилася?
— За стільки років? — вона схилила голову.— Звісно, ні.
— Ти дуже тямуща, моя люба.
— Доводиться бути,— вона потягнулася по сумочку і вийняла сережку. Це був екстравагантний, модний емалевий предмет біжутерії, виготовлений фірмою «Батлер і Вільсон» з Фулем-роуд. Одна з сережок Саллі.— Нещодавно прибиральниця мені її дала. Знайшла під валиками на честерфілдській софі. Вирішила, що це одна з моїх. Я вагаюся, як делікатніше це сказати, Френсисе...
41
Слова Роберта Луїса Стівенсона: «Тому, хто живе у скляному будинку, не слід кидати каміння в інших»,— тобто тому, хто сам не позбавлений вад, не варто критикувати інших.