– Загалом, це те, про що я розказував вам телефоном. Незаявлене зґвалтування. Немає мазка, немає ДНК. Навіть її родичі не знали про це.
Вона закрила папку і поклала на купку інших паперів.
– Господи, Мур. У вас тут такий же безлад, як на моєму обідньому столі. Навіть немає місця, де б поїсти.
– Ця справа заповнила й ваше життя, правда ж? – запитав він, відсуваючи папери, щоб звільнити трохи простору для їхньої вечері.
– Яке там життя. Ця справа – усе, що в мене є. Сплю. Їм. Працюю. А якщо пощастить, то випадає ще й годинку перед сном провести в компанії мого старого друзяки Дейва Леттермана[32].
– А як же хлопці і побачення?
– Хлопці? – пирхнула вона, витягаючи картонні коробки з їжею й розкладаючи на столі серветки і палички для їжі. – Та де там. Здається, я їх відлякую. – Тільки сказавши це, вона зрозуміла, якими жалюгідними були ці слова. І поквапилась додати: – Але я не скаржуся. Якщо мені треба попрацювати на вихідних, я можу собі це дозволити, і ніхто не буде через це скиглити. Не люблю скигліїв.
– Воно й не дивно, адже ви теж не скиглійка. І сьогодні я це засвоїв.
– Так, так. Здається, я вже перепросила за це.
Він вийняв з холодильника дві банки пива і сів навпроти неї. Ріццолі ніколи не бачила його таким – із закоченими рукавами, розслабленого. Таким він їй подобався. Не стриманий і суворий Святий Томас, а чоловік, з яким можна поговорити на будь-які теми, з яким можна щиро посміятися. Чоловік, який, якби тільки захотів використати свою харизму, міг би звести з розуму не одну жінку.
– А знаєте, ви не мусите завжди бути сильнішою за інших, – сказав Мур.
– Ні, мушу.
– Чому?
– Тому що вони думають, що я слабка.
– Хто так думає?
– Такі, як Кроу. І лейтенант Маркетт.
Він знизав плечима.
– Такі люди є завжди.
– То чому я постійно опиняюся з ними в одному колективі? – Вона відкрила свою банку пива і зробила великий ковток. – Тому ви перший, кому я розказала про кулон. Ви не будете приписувати собі чужі заслуги.
– Дуже сумно, коли все зводиться до того, хто краще зробив те чи інше.
Вона підняла палички і взялася за курку «Кунґ-Пао». Страва була такою гострою, що обпікало рота – якраз так, як вона любила. Коли доходило до гострого перцю, Ріццолі теж не була скиглійкою.
– Під час розслідування своєї першої великої справи у відділі боротьби з наркотиками я працювала в команді з п’ятьма детективами-чоловіками. Коли ми розкрили справу, скликали прес-конференцію. Телекамери і все таке. І знаєте, що сталося? Згадали всі імена членів команди, окрім мого. Кожнісіньке бісове ім’я. – Вона знову ковтнула пива. – А зараз я зроблю все, щоб таке більше не повторилося. Ви, хлопці, можете з легкістю зосередити всю свою увагу на цій справі і доказах. А мені доводиться витрачати купу часу на те, щоб мене почули.
– Я добре вас чую, Ріццолі.
– Ви один такий.
– А як же Фрост? У вас із ним теж якісь непорозуміння?
– Ні, з Фростом усе добре. – Вона підморгнула і насмішкувато додала: – Дружина добре його вимуштрувала.
Обоє засміялися. Усі, кому доводилось чути його покірне «так, люба, ні, люба», коли він говорив з дружиною по телефону, не мали жодних сумнівів стосовно того, хто був головним у сімействі Фростів.
– Саме тому він не проб’є собі дорогу на верхні щаблі кар’єрної драбини, – сказала Ріццолі. – У нього немає запалу. Зразковий сім’янин, одним словом.
– А мені здається, що не так уже й погано бути зразковим сім’янином. Шкодую, що я не був таким.
Вона відірвалась від м’яса по-монгольськи і побачила, що Мур не дивився на неї, а втупився в пакет з кулоном. У його голосі вчувався біль, і вона не знала, що йому відповісти. Тому подумала, що краще нічого не казати.
Ріццолі відлягло від серця, коли він знову повернувся до розслідування. У їхньому світі убивство завжди було безпечною темою для розмови.
– Тут щось не так, – мовив Мур. – Я не можу зрозуміти, навіщо йому ті прикраси.
– Він збирає сувеніри. Досить поширена звичка серед убивць.
– Але який сенс брати сувенір, якщо він потім залишає його іншій жертві?
– Деякі злочинці забирають прикраси своїх жертв і віддають їх своїм дружинам або подружкам. Вони відчувають збудження, коли бачать цей сувенір на шиї своєї подружки, адже тільки вони знають, звідки він узявся.
– А наш убивця робить по-іншому. Він залишає сувенір на наступній сцені злочину. А це означає, що він більше його не побачить. Не відчуватиме збудження від нагадування про вбивство. Я не бачу тут жодного емоційного чинника.
32
Девід Майкл Леттерман – американський комік, ведучий популярної програми «Вечір з Девідом Леттерманом» на каналі CBS.