– Його бригада скоро буде.
– Отже, нам треба виграти йому трохи часу. Що з серцевим ритмом?
– Синусова тахікардія, сто п’ятдесят. Спостерігається екстрасистолія.
– Систолічний тиск опустився до п’ятдесяти!
Кетрін глянула на Пітера.
– Він не дотягне до шунтування[36], – сказала вона.
– Тоді подивимось, що ще ми можемо зробити.
Він вдивлявся в розріз, а навколо них раптом запала тиша.
– О Боже, – озвалася Кетрін. – Він застряг у передсерді.
Край прута пробив стінку серця і з кожним новим ударом з проколу сочилася кров. Чимало крові вже зібралося в грудній порожнині.
– Якщо ми витягнемо прут, кров заб’є фонтаном, – сказав Пітер.
– Але в нього вже внутрішня кровотеча.
– Систолічний тиск майже не прослуховується, – повідомила медсестра.
– Добре, – сказав Пітер. Навіть натяку на паніку в його голосі. Жодних ознак переляку. Він звернувся до одної з медсестер: – Знайдіть мені катетер Фолея з балоном на 30 мл.
– Ем, докторе Фалько, ви сказали катетер Фолея?
– Так. Сечовий катетер.
– А ще нам знадобиться шприц з десятьма кубиками фізіологічного розчину, – додала Кетрін. – Стійте тут, будете вводити. – Їм з Пітером навіть не довелося що-небудь пояснювати одне одному. Обоє зрозуміли, який у них план.
Пітеру передали катетер Фолея – трубку, яку вводять до сечового міхура для виведення сечі. Вони збиралися застосувати його для цілком інших цілей.
Він глянув на Кетрін.
– Готова?
– Давай.
Її серце гупало в грудях, коли вона спостерігала за Пітером. Він узяв залізний прут. Почав обережно виймати його. Із дірки у стінці серця одразу вирвалися потоки крові. Кетрін миттю встромила в отвір катетер.
– Накачуйте балон! – скомандував Пітер.
Медсестра ввела шприц і випустила десять кубиків фізіологічного розчину всередину балона.
Пітер відтягнув катетер, притискаючи балон до внутрішньої стінки передсердя. Потоки крові зупинилися. Тільки тонесенька цівочка сочилася з дірки.
– Життєві показники?
– Систолічний тиск досі п’ятдесят. Принесли першу негативну. Починаємо переливання.
Ще не заспокоївшись, вона глянула на Пітера і побачила, що за склом захисних окулярів він підморгнув їй.
– Було весело, хіба ні? – запитав він і простягнув руку, щоб узяти затискач і хірургічну голку. – Хочеш виконати почесну роботу?
– Ще питаєш.
Він передав їй голкотримач. Вона мала зшити докупи краї проникнення, тоді вийняти катетер і зашити дірку повністю. З кожним глибоким швом вона відчувала на собі схвальний погляд Пітера. Відчувала, як обличчя зашарілося від передчуття успіху. Те відчуття пробрало її до кісток – вона точно знала, що цей пацієнт виживе.
– Чудовий спосіб розпочати день, еге ж? – сказав Пітер. – Розпанахати грудну клітку.
– Цей день народження я не забуду ніколи.
– Моя пропозиція щодо сьогоднішнього вечора досі в силі. Що скажеш?
– Я сьогодні чергую.
– Я попрошу Еймса замінити тебе. Ну ж бо. Вечеря і танці.
– Я думала, що ти пропонував мені покататися на твоєму літаку.
– Усе, чого забажаєш. Чорт забирай, ми навіть можемо дозволити собі сандвічі з арахісовим маслом. Я прихоплю баночку.
– Ого! Я завжди знала, що ти марнотратник.
– Кетрін, я серйозно.
Вловивши зміну в його голосі, вона підняла голову і зустріла його твердий погляд. Раптом вона помітила, що всі в операційній стихли і слухали їх, очікуючи тієї миті, коли неприступна доктор Корделл врешті піддасться на чари доктора Фалько.
Вона наклала ще один шов, роздумуючи над тим, наскільки Пітер подобався їй як колега, наскільки сильно вона поважала його, а він поважав її. Вона не хотіла, щоб це мінялося. Вона не хотіла ризикувати тими особливими дружніми стосунками через один невдалий крок до близькості.
Але ж вона так сумувала за тими днями, коли могла дозволити собі вечірні розваги. Коли з нетерпінням чекала вечора, а не боялася його.
Операційна досі мовчала. Чекала.
Нарешті вона підняла очі на Пітера.
– Заїдеш по мене о восьмій.
Кетрін налила в бокал червоного вина і потягувала його, розглядаючи крізь вікно нічне місто. Вона чула сміх і бачила людей, які прогулювалися Коммонвелс-авеню. Фешенебельна вулиця Ньюбері була лише за квартал від неї, і влітку по п’ятницях цей район Бек-Бей притягував до себе туристів. З тієї причини Кетрін і обрала квартиру у Бек-Бей. Її заспокоювало те, що навколо було багато людей, нехай навіть незнайомих. Звук сміху і музики запевняв її, що вона не сама, не ізольована від світу.