– Як і ти.
– Я сьогодні на чергуванні. А ти чому не йдеш додому?
Кетрін повернулася до рентгенівського знімка Ніни.
– Хочу впевнитися, що з цією пацієнткою все гаразд.
Він став у неї за спиною, такий високий і такий статечний, що їй мимоволі захотілося відсунутися від нього. Пітер оглянув знімок.
– Окрім ателектазу[45] не бачу жодних серйозних проблем. – Він глянув на ім’я пацієнта в кутику знімка. «Невідома». – Це та жінка, що лежить у дванадцятій палаті? Навколо якої постійно крутяться копи?
– Так.
– Я бачу, ти провела їй екстубацію.
– Кілька годин тому, – якось неохоче відповіла Кетрін. Їй не хотілося говорити про Ніну Пейтон, не хотілося розкривати власну причетність до цієї справи. Але Пітер і далі розпитував:
– Гази крові в нормі?
– На достатньому рівні.
– Її стан стабільний?
– Так.
– Тоді чому ти не йдеш додому? Я пригляну за нею. – Він торкнувся рукою її плеча.
– Відколи це ти не довіряєш своєму партнеру?
Кетрін заціпеніла від його дотику. Він відчув це і забрав руку.
Після тривалої мовчанки Пітер взявся енергійно розвішувати на екрані свої рентгенівські знімки. Він приніс цілу серію знімків черевної порожнини, і вони зайняли ледь не весь вільний простір. Розвісивши їх, він застиг на місці. Знімки відбивалися в скельцях його окулярів, приховуючи його очі.
– Я тобі не ворог, Кетрін, – тихенько сказав Пітер, не відриваючи погляду від знімків на екрані. – Я б дуже хотів, щоб ти мені повірила. Я постійно думаю, що зробив щось не так чи сказав щось не те і тому наші стосунки змінилися. – Нарешті він глянув на неї. – Колись ми могли покластися одне на одного. Принаймні як партнери. Чорт забирай, нещодавно ми ледь не трималися за руки в грудній порожнині того чоловіка! А зараз ти навіть не хочеш довірити мені догляд за твоєю пацієнткою. Невже за стільки часу, скільки ми з тобою знайомі, ти не пізнала мене достатньо, щоб довіряти?
– Жодному іншому хірургу я не довіряю так, як тобі.
– Тоді в чому річ? Зранку я приходжу на роботу і дізнаюся, що в нас тут було незаконне вторгнення. А ти не хочеш про це говорити. Я запитую про стан твоєї пацієнтки з дванадцятої палати, але ти й про неї не хочеш говорити.
– Поліція попросила мене не обговорювати цю тему.
– Здається, останнім часом поліція керує твоїм життям. Чому?
– Я не можу говорити про це.
– Я не лише твій партнер, Кетрін. Я думав, що я твій друг. – Він підійшов до неї. Пітер був міцної статури, і від його наближення Кетрін відчула раптовий напад клаустрофобії. – Я бачу, що ти налякана. Ти зачиняєшся в кабінеті. Виглядаєш так, наче кілька днів не спала. Я не можу залишатися осторонь і спокійно дивитися на це.
Кетрін зірвала рентгенівський знімок Ніни Пейтон і запхала його до конверта.
– Це не твоя справа.
– Та ні, моя, особливо коли це стосується тебе.
Її настороженість миттєво перетворилася на гнів.
– Дозволь дещо тобі пояснити, Пітере. Так, ми працюємо разом, і так, я поважаю тебе як чудового лікаря. Ти подобаєшся мені як партнер. Але ми живемо своїми окремими життями. І ми не зобов’язані ділитися власними таємницями.
– А чом би й ні? – лагідно відказав Пітер. – Що ти боїшся мені розказати?
Вона дивилася на нього, приголомшена ніжністю в його голосі. Тієї миті їй нестерпно захотілося скинути з серця камінь, розповісти йому в усіх ганебних подробицях про те, що сталося в Саванні. Але Кетрін знала, які наслідки матиме її сповідь. Вона розуміла, що зґвалтування – це довічний сором, довічне тавро жертви. А вона не терпіла жалощів. Тільки не від Пітера, єдиного чоловіка, чия повага була для неї всім.
– Кетрін? – Він простягнув руку.
Крізь сльози вона дивилася на його долоню і, як потопельниця, що обирає темну безодню замість допомоги, не прийняла її.
Натомість розвернулася і вийшла з кабінету.
12
«Невідому» перевели до іншої палати.
Я тримаю в руці пробірку з її кров’ю і дуже розчарований, що на дотик вона холодна. Занадто довго вона простояла на штативі лаборантки, і тепло тіла, що зберігалося у цій пробірці, просочилося крізь скло й розтануло у повітрі. Холодна кров мертва, у ній немає сили, немає душі, вона не заводить мене. Мою увагу привертає етикетка, білий прямокутник, приклеєний до пробірки, який містить ім’я пацієнта, номер палати і код лікарні. Хоча замість імені зазначено «Невідома», я знаю, кому належить ця кров. Вона вже не лежить в реанімації, її перевели до палати 538 хірургічного відділення.
45
Ателектаз легені – стан, при якому внаслідок закупорки бронхів та наступного розсмоктування повітря нижче місця закупорки відбувається спадання легеневої тканини, зазвичай частки або сегменту легені, та її ущільнення.