– Я так розумію, він потрібен вам просто зараз?
Сінґер викотив із комірчини візок із відеомагнітофоном і телевізором, і повіз його до кімнати, у якій працював Мур. Увімкнув у розетку, натиснув кнопку живлення і щось задоволено буркнув, коли все запрацювало.
– Дякую, – сказав Мур. – Мабуть, позичу на кілька днів.
– Уже натрапили на якісь грандіозні відкриття? – У його голосі прозвучала нотка сарказму, і Мур добре її почув.
– Я лише нещодавно розпочав.
– Я бачу, ви взяли відео з дому Капри. – Сінґер похитав головою. – Господи, чого там тільки не було.
– Учора я проїжджав тією вулицею. Але замість будинку там лише пуста ділянка.
– Той дім згорів близько року тому. Після Капри власниця не могла знайти наймачів для горішньої квартири. Тоді вона почала проводити платні екскурсії, і, вірите чи ні, у неї було багацько відвідувачів. Знаєте, оті бісові схиблені на кошмарах фанати Енн Райс[52], які приходили, аби подивитися на лігво звіра. Чорт забирай, стара й сама була трохи божевільна.
– Мені треба з нею поговорити.
– Жодних проблем, якщо, звичайно, ви вмієте говорити з мерцями.
– Пожежа?
– Перетворилася на вуглинку. – Сінґер реготнув. – Недарма кажуть, що куріння шкідливе для здоров’я. Вона це довела.
Мур зачекав, доки Сінґер вийшов, а тоді поставив касету «Житло Капри».
Перші кадри було знято ще за дня, і вони показували фасад будинку, у якому колись мешкав Капра. Мур упізнав дерево, обвішане іспанським мохом. Сам будинок був геть непривабливим, звичайна двоповерхова коробка, що вже давно потребувала свіжої фарби. Голос оператора назвав дату, час і місце зйомки, а також відрекомендувався як детектив Спіро Патакі з поліції Саванни. Судячи з освітлення, Мур припустив, що зйомку проводили раннього ранку. Камера захопила вулицю, і він побачив, як пробіг чоловік у спортивному костюмі, зацікавлено повернувши обличчя до камери. На дорозі було багато автомобілів (ранковий час пік?), а на тротуарі стояло кілька сусідів, які теж витріщалися на камеру.
Тоді камера знову повернулась до будинку і, підстрибуючи, попрямувала до дверей. Усередині детектив Патакі поспіхом обійшов перший поверх, де жила господиня місіс Пол. Мур запримітив вицвілі килими, темні меблі, повну недопалків попільничку. Фатальна звичка майбутньої «вуглинки». Камера піднялася вузькими сходами і крізь двері з масивним замком потрапила до горішньої квартири Ендрю Капри.
Вигляд цього місця викликав у Мура клаустрофобію. Другий поверх було поділено на маленькі кімнатки, і хай би хто робив його «ремонт», мабуть, дуже вигідно придбав дерев’яні панелі, бо всі стіни були оббиті темним шпоном. Камера рухалася таким вузеньким коридором, що здавалося, ніби то був якийсь темний тунель. «Спальня праворуч», – сказав Патакі, повертаючи камеру до відчинених дверей, щоб зняти акуратно застелене двоспальне ліжко, тумбочку і комод. То були всі меблі, що помістилися до тієї тьмяно освітленої печерки.
– Прямуємо до задньої частини житлової зони, – сказав Патакі, і камера знову повернулася до вузького тунелю-коридору. Тоді потрапила до більшої кімнати, де зібралася групка людей. Усі вони були насупленими і похмурими. Біля дверей комірчини Мур побачив Сінґера. Ось тут і було найцікавіше.
Камера зосередилася на Сінґері.
– Ці двері було замкнуто на висячий замок, – сказав Сінґер, вказуючи на зламаний замок. – Нам довелося зривати їх із завіс. Всередині ми знайшли ось це. – Він відчинив двері комірчини і потягнув за висячий ланцюжок.
На мить зображення пропало, а тоді знову виринуло, заповнивши екран навдивовижу чіткою картинкою. То була чорно-біла фотографія обличчя жінки з широко розплющеними неживими очима. На її шиї був глибокий поріз і виднівся трахейний хрящ.
– Гадаю, що це Дора Чікконе, – сказав Сінґер. – Гаразд, тепер наведіть камеру на цю.
Камера посунулася праворуч. З’явилася фотографія іншої жінки.
– Виходить, що це посмертні фотографії чотирьох жертв. Очевидно, перед нами фото Дори Чікконе, Лізи Фокс, Рут Ворхез та Дженніфер Торреґросса.
То була приватна галерея Ендрю Капри. Сховок, у якому він міг заново отримати задоволення від своїх убивств. Та страшнішим за це було порожнє місце на стіні поряд з чотирма фотографіями і купка кнопок, що лежали на полиці. Достатньо місця для нових фотокарток.
Камера, посмикуючись, відвернулася від комірчини і знову знімала кімнату. Патакі повільно обвів нею все навколо, показуючи канапу, телевізор, письмовий стіл, телефон. Книжкові полиці, заставлені медичними книжками. Нарешті камера дійшла до кухонної зони. І зупинилася на холодильнику.
52
Енн Райс – американська письменниця, сценарист і продюсер, найбільшу славу якій приніс роман «Інтерв’ю з вампіром».