Жінка інколи незадоволена чоловіком і сином — двома вадами, які затьмарюють її життя. Син — кольорова копія батька. Дитина в них — єдина серед свого роду, але фотографувати себе вона поки дозволяє. Хлопець бігає за батьком по п’ятах, щоб вирости й стати справжнім чоловіком. Батько надягає на сина вудила скрипки, так що клапті піни летять із вискаленої морди. Дружина своїм тілом забезпечує злагодженість роботи їхнього сімейного підприємства й породжує ніжні почуття одне до одного. Завдяки жінці чоловік долучається до вічності. Ця жінка мала прекрасне здоров’я й ущерть дала його дитині. Хлопчина вдома дуже слухняний, не те що в спорті, де він казиться і не попускає друзям: вони одноголосно обрали його ватажком, який охороняє сходи, що ведуть у рай небесний, де немає безробіття. Батько впевнений у собі, його не зітреш з лиця землі. Він держить у руках фабрику, а в кишенях своєї пам’яті тримає імена робітників, які намагалися ухилитися від хорового співу. Син чудово їздить на лижах, сільські діти стеляться йому під ноги, як трава. Їм живеться несолодко. Жінка зі своєю косметичкою, яку треба мити щодня, більше не стає на лижі. Вона кидає кітву дитині, хай пристає до її затишного берега, але син рветься вперед, щоб нести свій вогонь мешканцям бідних халуп. Усі повинні підхопити його запал. Він ладен об’їхати увесь світ у своєму гарному лижному костюмчику. Батько його роздимається, мов свинячий міхур, співає, грає, репетує й хитає юрту. Хор за помахом його руки кочує по горах і по долах, від сосисок до печені, і при цьому ще співає. Співаки ніколи не ставлять запитання, що їм належиться за пісні. Зате хористів ніколи не викреслюють із платіжної відомості. Будинок у директора обставлений світлими меблями: більша економія на освітленні! Так, світлий будинок заміняє нам усе біле світло, а світ без пісень прісний.
Хор допіру прибув. Суціль підстаркуваті аборигени, які прагнуть на час ушитися від своїх дружин. Часом і самі їхні дружини з ними — зі своїми гарно завитими кучериками (о, священна влада сільських перукарів, які присмачують гарних жінок гарною дещицею перманенту!). Хористи вилазять з автобусів і влаштовують свято на природі. Зрештою, не тільки світлом і повітрям живуть хористи. У неділю дружина директора поволі виходить на перший план. У церкві з нею говорить Бог, і сам вираз його обличчя на мальовничих зображеннях огидний. Баби, що схиляються в молитві, наперед знають, чим усе закінчиться. Їм відомо, як звучить остання нота. Щоправда, через брак часу вони так нічого в житті й не навчилися. Вони дряпаються від одного покажчика хресного шляху до іншого, щоб невдовзі постати перед Творцем, перед Батьком Небесним, єдиним у трьох сумовитих іпостасях, тримаючи в руках свою обвислу шкіру як направлення на прийом до місцевої поліклініки. Врешті час зупиняється, й слух наш очищається від шуму життя, який ми були приречені слухати повсякчас. Яка гарна природа в парку, як чудово співає у забігайлівці хор.
Жінка оточена зусібіч гірським масивом, куди наїздять досвідчені спортсмени. Вона розуміє, що їй бракує надійної опори, не вистачає якогось полустанку, де життя могло б перечекати. Родина — штука гарна, проте родину треба добре годувати й щоразу офірувати їй свята. Рідненькі домашні горнуться до матері, сидять рядком і балакають ладком. Жінка звертається до сина, проймаючи його (сметана, в якій плавають вареники любові) тихим і турботливим голосінням. Вона клопочеться ним, захищає його своєю м’якою зброєю. Він з кожним днем дорослішає, і в ньому начебто щось умирає щодня. Сина не радують материні зойки — він канючить собі новий подарунок. У такий спосіб вони намагаються порозумітися — це їхній спосіб спілкування. Мати з любов’ю накидається на сина, але, як бурхливий струмок, шугає повз нього, і звуки її затихають у глибині ущелини. Він — одинець. Чоловік вертається з контори, і дружина вся миттю зіщулюється, щоб не роз’ятрити, бува, чоловіка. Із програвала звучить барокова музика. Жінці доводиться докладати зусиль, щоб зберігати квітучий вигляд і бути схожою на кольорові фотографії, зняті торік у відпустці. З хлопчини щирого слова не витягнеш, йому хочеться тільки одного — мерщій стрибнути на свої гірські лижі, щоб мені язик усох.
За межами часу, відведеного на годівлю, син з матір’ю майже не розмовляє, хоча вона, благаючи, накриває його товстим покривалом смачної їжі. Мати виманює дитину на прогулянку, і за кожну хвилину їй доводиться дорого платити. Вона слухає з уст гарно одягненого сина усе те, що зазвичай говориться з екрана телевізора, головного джерела його живлення. Ось він знову кидається геть, нічого не боячись, адже сьогодні не встиг іще надивитися по відику всіляких страшків. Спати місцеві діти лягають уже о восьмій вечора, а директор тим часом умілими руками заправляє мистецтвом свій потужний мотор. Чий гучний голос змушує піднятися череди на луках і рано-ранесенько будить бідних утомлених людей, які скидають оком на інший берег, уздовж якого тягнуться літні вілли дукачів? Цей голос належить радіобудильнику третьої програми австрійського радіо, з шостої ранку її диск-жокеї крутять хіти, і пронизливі звуки, немов старанні гризуни, впинаються в наш мозок, щойно ми прокидаємося.