Даші здавалось, що якісь великі ріки прорвали лід і розливаються по землі і що вона, разом із своїм коханим, підхоплена цим потоком, і тепер — тільки міцно триматися за його руку. Серце билось тривогою і радістю, як у птаха в височині.
— Я хочу все бачити, ходім на вулицю, — сказала Катя.
Цеглисто-брудна будівля з колонами, схожими на пляшки, вся в балясинах, балкончиках і маленьких баштах, — Головний штаб революції, — міська дума, — була прикрашена червоними прапорами. Кумачеві смуги обвивали колони, висіли над шатром головного ганку. Перед ганком на мерзлому брукові стояли чотири сірі гармати на високих колесах. На ганку сиділи зігнувшись кулеметники з пучками червоних стрічок на погонах. Великі юрби народу дивилися з веселим острахом на червоні прапори, на тьмяно-чорні вікна думи. Коли на балкончику над ганком з’являлась маленька збуджена постать і, вимахуючи руками, щось беззвучно кричала, — в юрбі знімалось радісне ричання.
Надивившись на прапори й гармати, народ ішов по проїденому відлигою, брудному снігу через глибокі арки Іверської на Красну площу, де біля Спаських і біля Нікольських воріт повсталі військові частини вели переговори з виборними від запасного полку, який сидів, зачинившись, у Кремлі.
Катя, Даша і Телєгін були принесені юрбою до самого ганку думи. Від Тверської по всій площі, все посилюючись, лунав крик.
— Товариші, дайте дорогу… Товариші, додержуйте законності! — чути було молоді схвильовані голоси. Крізь натовп, що неохоче розступався, пробивались до ганку думи, вимахуючи гвинтівками, чотири гімназисти і гарненька розпатлана баришня з шаблею в руці. Вони вели арештованих десять чоловік городових, величезних на зріст, вусатих, з закрученими за спиною руками, з опущеними похмурими обличчями. Попереду йшов пристав без кашкета: на сизо-бритій голові його біля виска запеклася й чорніла кров; рижими блискучими очима він поквапливо перебігав по глузливих обличчях натовпу; погони на пальті його були вирвані з м’ясом.
— Діждались, голубчики! — говорили в юрбі.
— Назнущалися з нас, — годі…
— Поцарювали…
— Плем’я прокляте!.. Фараони!..
— Схопити їх і як слід помучити…
— Хлопці, натискай!..
— Товариші, товариші, пропустіть, додержуйте революційного порядку! — надірваними голосами кричали гімназисти; вибігли, підштовхуючи городових, на ганок думи і зникли у великих дверях. Туди ж за ними протиснулось кілька чоловік, серед них — Катя, Даша і Телєгін.
У голому високому, тьмяно освітленому вестибюлі, на мокрій підлозі сиділи навпочіпках кулеметники біля апаратів. Товстощокий студент, що одурів, видно, від крику і втоми, кричав, кидаючись до всіх, хто входив:
— Знати нічого не хочу! Пропуск!..
Дехто показував йому пропуск, дехто просто, махнувши рукою, ішов широкими сходами на другий поверх. На другому поверсі, в широких коридорах, попід стінами сиділи й лежали запорошені, сонні й мовчазні солдати, не випускаючи з рук гвинтівок. Деякі жували хліб, деякі хропли, підібгавши обмотані ноги. Тут же тинявся гулящий народ, читаючи дивовижні написи, прибиті на папірцях до дверей, озираючись на комісарів, що бігали з кімнати в кімнату, збуджених до останньої людської можливості, охриплих.
Катя, Даша і Телєгін, надивившись на всі ці чудеса, протовпились у двосвітний зал з линяло-пурпуровими завісами на величезних вікнах, з оббитими пурпуром напівкруглими лавками амфітеатра. На передній стіні двосажневими чорними латками зяяли порожні золочені рами імператорських портретів, перед ними, у відкинутій бронзовій мантії, стояла мармурова Катерина, усміхаючись привітно й лукаво до народу свого.
На лавах амфітеатра сиділи, підпираючи голови, потемнілі, оброслі щетиною, змучені люди. Кілька чоловік спало, уткнувшись обличчям у пюпітри. Деякі мляво здирали шкірку з шматочків ковбаси, їли хліб. Внизу, перед усміхненою Катериною, біля зеленого з золотими торочками довгого стола сиділи в чорних сорочках молоді люди із змарнілими обличчями. Серед них був один — рудобородий і довговолосий…
— Дашо, бачиш — товариш Кузьма за столом, — сказала Катя.
До товариша Кузьми в цей час підійшла стрижена гостроноса дівчина і почала щось шепотіти. Він слухав не обертаючись, потім устав і сказав:
— Міський голова Гучков удруге заявив, що робітникам зброя видана не буде. Пропоную голосувати без дебатів протест проти дій Революційного комітету.