Петлюра скинув гетьмана, сів з Директорією в Києві, оголосив самостійну республіку і почав безнадійну боротьбу з пролетарською революцією. У нього було кілька дивізій з гетьманських січовиків, які перейшли на його бік, і з стійких, дисциплінованих галичан, які повірили, що здійснюється стара мрія про з’єднання їх з вільною Україною, та з усякого наброду відчайдушних людей, які годувалися воєнним грабежем. Але він не був достатньо розумний або хитрий, щоб запропонувати українському селянству, розшарованому й розбурханому, щось реальне, крім пишномовних універсалів. Резервів у нього не було.
В грудні на Полтавщині, в городку Суджі, організувався підпільний Радянський уряд України. Голова царицинської Військради послав у Суджу командарма Десятої Ворошилова з тим, щоб він увійшов де уряду. В Суджі була організована реввійськрада.
На той час регулярна українська Червона Армія, що задовго до цих подій формувалася під Курськом, переважно з українських селян, які втекли від суду і страти, чисельністю на дві дивізії, почала наступ на захід в напрямі Києва і на південь — на Харків і Катеринослав. Оскільки сил двох дивізій було явно недостатньо, розрахунок був на підтримку партизанських загонів. З них найсильнішим вважали загін батька Махна.
Махно гуляв. У здобутій після наскоку на Бердянськ гімназичній формі їздив велосипедом напоказ усьому місту, або разом з своїм ад’ютантом Каретником співав пісень під гармошку, тиняючись по вулиці, або з’являвся на базарі, злий і блідий, шукаючи сварки, але всі від нього ховалися, знаючи, як легко у нього з кишені штанів вилітає револьвер. Здоровані махновці, що не боялись ні бога ні чорта, забачивши його біля каруселі, злазили з дерев’яних коней і пускались навтікача. Батькові доводилось самому разом з Каретником крутитися до паморок.
По всьому Гуляйполю точились балачки, що батько останнім часом почав багато пити і коли б не пропив армію. Але тільки дехто догадувався, що він хитрує. Був він хитрий, потайний, живучий, як стріляний дикий звір.
Махно відтягав час. У ці дні йому треба було приймати велике рішення. На Катеринославщині не стало ні німців, ні гетьмана з січовиками, з ким він бився. Розбігалися поміщики. Малі міста були пограбовані. Із трьох боків насувались, тиснучи його, нові вороги: з Криму й Кубані — добровольці, з півночі — більшовики, з Дніпра — петлюрівці, які тільки що зайняли Катеринослав. Хто з них небезпечніший? В який бік обернути кулеметні тачанки? Вирішувати треба було не гаючись. Армія зменшувалася, в ній починалося вагання. Бійці з мужичківхліборобів говорили: «От спасибі, що на Вкраїну йдуть більшовики, тепер можна й по домівках, а кому ще не обридло, — ліпи на лоб червону зірку». Ядро армії — чорна сотня імені Кропоткіна — рубаки, що відбилися від усякої роботи задля розгульної волі на конях, кричали:
— … А захоче батько продати нас більшовикам, — зарубаємо його перед фронтом, та й тільки… Он уже Петлюра забрав Катеринослав, а ми все ждемо… Попроїдали все чисто, босі й голі, скоро нам у степу з вовками вити… Братва, дайош Катеринослав!
Третій день у Гуляйполі сидів матрос Чугай, делегат від главковерха української Червоної Армії, і непохитно дожидав, коли Махно проспиться, щоб з ним поговорити. В ці ж дні з Харкова приїхав славнозвісний філософ, член секретаріату анархістської конфедерації «Сполох», теж, щоб розмовляти з батьком. Члени махновської вінськово-політичної ради, місцеві анархісти, найближчі порадники, ловили, де тільки могли, батька і ревниво попереджали його нікого не слухати і триматися найвищої свободи особи.
Махно розумів, що коли він не прийме зараз же твердого, бажаного армії рішення, — кінець його справі, його славі. Тільки два вибори були перед ним: поклонитися більшовикам, робити, що накаже главковерх, і ждати, коли його кінець кінцем розстріляють за сваволю. Або, зарубавши делегата Чугая, піднімати на Україні селянське повстання проти всякої влади. Але чи вчасно це? Коли б не помилитись…
Думки ці були такі потайні, що небезпечно було їх висловлювати навіть відданим собакам Льовці й Каретникові. Йому було тісно від думок. Армія ждала. Делегат Чугай і дідок, світовий анархіст з Харкова, ждали. Махно пив спирт, не пропиваючи розуму, навмисне дурів і бешкетував, — око його було пильне, вухо чуйне, він усе знав, усе бачив. Злість кипіла в ньому.