— Ваше благородіє! Ваше благородіє! — Телєгін насилу обернувся, у дверях стояв вістовий. — Телефонограма, ваше благородіє… Викликають у роту.
— Хто?
— Підполковник Розанов. Якнайшвидше просили бути.
Телєгін склав недочитаного листа, разом з іншими конвертами заховав під сорочку, насунув картуза на очі і вийшов.
Туман тепер став ще густіший, дерев не було видно, іти довелося як у молоці, визначаючи дорогу тільки за хрускотом жорстви. Іван Ілліч повторював: «Я буду вас вірно і дуже сильно любити». Раптом він спинився, прислухаючись. В тумані не було ані звука, тільки падала інколи важка крапля з дерева. І от, неподалік, він став розрізняти якесь булькання і м’яке шарудіння. Він рушив далі, булькання стало виразніше. Він сильно відкинувся назад — брила землі, відірвавшись з-під його ніг, обвалилась і важко хлюпнула в воду.
Очевидно, це було те місце, де соша обривалась над річкою, коло спаленого мосту. По той бік, кроків за сто звідси, він це знав, до самої річки підходили австрійські окопи. І справді, слідом за тим, як хлюпнула вода, наче батогом, з того боку ляснув постріл і покотився по річці, ляснув другий, третій, потім наче рвонуло залізо — залунав довгий залп, і у відповідь йому забахкали звідусіль заглушені туманом поквапливі постріли. Все гучніше, гучніше загуркотіло, заухало, заревло по всій річці, і в цьому окаянному гармидері квапливо зататакав кулемет. Бух! — ухнуло десь у лісі. Дірявий гуркочучий туман щільно висів над землею, прикриваючи цю звичайну й огидну подію.
Кілька разів коло Івана Ілліча з чваканням у дерево хлопала куля, падала гілка. Він звернув з соші на поле і пробирався навмання чагарником. Стрільба так само раптово почала затихати й закінчилась. Іван Ілліч зняв кашкета й витер мокрого лоба. Знов було тихо, як ні-д водою, лише падали краплі з кущів. Слава богу, Дашині листи він сьогодні прочитає. Іван Ілліч засміявся і перестрибнув через канавку. Нарешті зовсім поруч він почув, як хтось, позіхаючи, сказав:
— От і поспали. Василю, я кажу — от і поспали.
— Зажди, — відповіли уривчасто, — іде хтось.
— Хто йде?
— Свій, свій, — поспішно сказав Телєгін і зараз же побачив земляний бруствер окопу і два бородатих обличчя, що дивилися на нього з-під землі. Він спитав:
— Якої роти?
— Третьої, ваше благородіє, свої. Чого ж ви, ваше благородіє, по верху ходите? Зачепити можуть.
Телєгін стрибнув в окоп і пішов по ньому до ходу сполучення, що вів до офіцерської землянки. Солдати, розбуджені стрільбою, говорили:
— В такий туман, дуже просто, він річку де-небудь перейде.
— Нічого трудного.
— Раптом — стрільба, гуркіт — ні з того ні з сього… Налякати, чи що, хоче, чи він сам боїться?
— А ти не боїшся?
— Так я ж хіба що? Я страшенно полохливий.
— Хлопці, Гаврилові пальця геть одірвало.
— Заверещав, пальця отак догори держить.
— От кому щастя… Додому відправлять.
— Еге — відправлять! Якби йому всю руку відірвало, а з пальцем — погниє поблизу, та й знову давай у роту..»
— Коли ця війна скінчиться?
— Годі вже про неї.
— Скінчиться, та не ми це побачимо.
— Хоч би Відень абощо взяли.
— А тобі він нащо?
— Так, все-таки.
— До весни воювати не скінчимо, — однаково всі розбіжаться. Землю хто буде обробляти, — жінки? Народу накришили — далі нікуди. Годі. Напились, самі перестанемо.
— Ну, єнерали скоро воювати не перестануть.
— Це що за балачки?.. Хто це тут говорить?..
— Годі тобі собачитись, унтер… Проходь.
— Єнерали воювати не перестануть.
— Правильно, хлопці. Насамперед, — подвійна платня йде їм, хрести, ордени. Мені один чоловік розказував:: за кожного, каже, рекрута англійці платять нашим генералам по тридцять вісім карбованців з половиною за душу.
— От сволота! Як худобу продають.
— Гаразд, потерпимо, побачимо.
Коли Телєгін увійшов у землянку, батальйонний командир, підполковник Розанов, гладкий, в окулярах, з рідким волоссям, сказав, сидячи в кутку під ялиновими гілками на попонах:
— З’явився, голубчику.
— Пробачте, Федоре Кузьмичу, збився з дороги, — туман страшенний.
— Ось що, голубчику, доведеться цієї ночі потрудитися…
Він поклав у рот шматочок хліба, який весь час тримав у брудному кулаку. Телєгін повільно стиснув щелепи.