— Ну, що ви скажете? — спитав Штольц.
— А ось ми подивимось, — не здавався Шміт, — як він розуміє цифри. — І, витягши кишеньковий годинник, Шміт підняв його вгору і спитав слона: — Чи не скажеш нам, Хойті-Тойті, котра зараз година?
Слон несподіваним рухом хобота вихопив годинник з руки Шміта і підніс до своїх очей, потім повернув годинник розгубленому господареві і склав з кусків картону відповідь:
“10,25”.
Шміт подивився на годинник і збентежено знизав плечима: слон цілком правильно вказав час.
Наступним номером було читання. Поводар розклав перед слоном великі картини, на яких були зображені всілякі звірі. На інших аркушах картону були зроблені написи: “лев”, “мавпа”, “слон”. Слону показували зображення звіра, а він вказував хоботом на картон, на якому було написано відповідну назву. І жодного разу не помилився. Шміт пробував змінити умови вправи: вказував слонові на слова, примушував знайти відповідне зображення. Слон і це виконав безпомилково.
Нарешті перед слоном розклали азбуку. Добираючи літери, він повинен був складати слова і відповідати на запитання.
— Як тебе звати? — запитав професор Штольц.
“Тепер Хойті-Тойті”, - відповів слон.
— Як це “тепер”? — спитав у свою чергу Шміт. — Виходить, раніш тебе звали інакше? Як же тебе звали колись?
“Сапієнс”, - відповів слон.
— Може, що й Гомо сапієнс?[1] — розсміявшись, зауважив Штольц.
“Можливо”, - загадково відповів слон.
Потім він почав вибирати хоботом літери і склав з них слова:
“На сьогодні досить”.
Розкланявшись на всі боки, Хойті-Тойті пішов з арени, незважаючи на протестуючі вигуки поводаря.
Під час антракту вчені зібрались у курильній кімнаті, розділились на групи і почали жваву розмову.
В найдальшому кутку Шміт сперечався з Штольцом.
— Ви пам’ятаєте, шановний колего, — мовив він, — яку сенсацію викликав у свій час кінь на ім’я Ганс? Він добував квадратні корені і виконував інші складні обчислення, відбиваючи копитом відповідь. А вся справа зводилась, як з’ясувалося потім, до того, що власник Ганса видресирував його так, що він відстукував копитом, підкоряючись прихованим сигналам хазяїна, в лічбі ж він розумівся не більше, ніж сліпе цуценя.
— Це тільки припущення, — заперечував Штольц.
— Ну, а досліди Торндайка та Йоркса? Всі вони ґрунтувались на утворенні в тварин природних асоціацій. Перед тваринами ставили ряд ящиків, причому тільки в одному з них був корм. Цей ящик, наприклад, міг бути другим праворуч. Якщо тварина угадає ящик з кормом, то кормушка автоматично відкривається і тварина дістає їжу. У тварин таким чином мусить виробитись приблизно така асоціація: “Другий ящик праворуч — їжа”. Потім порядок ящиків змінюється.
— Сподіваюсь, ваш кишеньковий годинник не має кормушки? — з іронією спитав Штольц. — Чим же ви в такому разі пояснюєте цей факт?
— Але ж слон і не зрозумів нічого в моєму годиннику. Він тільки підніс до очей блискучий кружок. А коли почав підбирати цифри на картонках, то, очевидно, слухався непомітних для нас вказівок поводаря. Все це фокуси, починаючи з того, що Хойті-Тойті “виправив” поводаря, коли той помилився в обчисленні довжини слона. Умовні рефлекси, і більше нічого!
— Директор цирку дозволив мені залишитися з моїми колегами після закінчення вистави і проробити з Хойті-Тойті ряд експериментів, — сказав Штольц. — Сподіваюсь, ви не відмовитесь взяти в них участь?
— Звичайно, візьму, — відповів Шміт.
II. НЕ СТЕРПІВ ОБРАЗИ
Коли цирк спустів і величезні лампи, крім однієї, що висіла над ареною, були погашені, Хойті-Тойті знову вивели. Шміт зажадав, щоб поводар не був присутнім під час експериментів. Маленький чоловічок, який уже скинув фрак і одягся в фуфайку, знизав плечима.
— Ви не ображайтесь, — сказав Шміт. — Пробачте, не знаю вашого прізвища…
— Юнг, Фрідріх Юнг, до ваших послуг…
— Не ображайтесь, пане Юнг. Ми хочемо обставити вправи з слоном так, щоб не було ніякої підозри.
— Будь ласка, — сказав поводар. — Покличете мене, коли треба буде відводити слона. — І він попрямував до виходу.
Вчені розпочали експерименти. Слон був уважний, слухняний, безпомилково відповідав на запитання і розв’язував задачі. Те, що він проробляв, було дивовижним. Ніякого дресировкою і ніякими фокусами не можна було пояснити його відповідей. Доводилось припустити, що слон справді має незвичайний розум, майже людську свідомість. Шміт, уже наполовину переможений, сперечався тільки через упертість.
1
Sapiens (лат.) —