Лора прихопила свій келих з вином у кабінет і сіла за стіл. Вона відчувала дивну втіху тут, в оточенні скарбів Ентоні. Тепер її призначено дбати про них, вони дадуть їй мету в житті, хоч Лора досі не знала, що ці всі речі являють собою. Можливо, лист Ентоні щось пояснить, а потім вона знайде шлях заслужити його небувалу щедрість до неї. Похорон став справжнім одкровенням. Лора очікувала побачити лише кількох людей, включно з нею і адвокатом Ентоні, але в церкві було не проштовхнутися. На церемонію поховання прийшли знайомі Ентоні зі світу літератури, які знали його як письменника, дехто з присутніх просто вітався з ним час від часу. Здавалося, він залишив помітний слід у житті кожного свого знайомого. І, звісно, на похорон злетілися місцеві пліткарки — постійні члени спілок місцевих мешканців, Жіночого інституту (WI), Аматорського драматичного гуртка і поборники високої моралі, очолені Марджорі Водскаллоп і її відданною заступницею Вінні Кріпп. Коли Лора виходила з церкви, вони заходилися мелодраматично висловлювати «щирі співчуття». Це супроводжувалося сумними, добре відшліфованими усмішками й непроханими обіймами з запахом мокрої псини і спрея для волосся.
Великий синій гудзик, який Лора витягнула з шухляди під час свого першого візиту до кабінету, досі лежав на столі разом зі своєю табличкою.
Марґарет одягала свої нові викличні трусики. «Рубіново-червоні з розкішним кремовим мереживом», — так їх описувала продавчиня, явно цікавлячись, для чого Марґарет їх купує. Вони навіть віддалено не нагадували її звичний зручний одяг марки Marks & Spencer.[26] Унизу чекав її чоловік. Вони одружені 26 років, і кожного року він старався показати Марґарет, як сильно її любить. Він любив її кулаками і ногами. Його кохання кольору синців. Присмаку крові. Їхня мелодія — хруст зламаних кісток. Звісно, більше ніхто не знав. Ніхто в банку, де він працював помічником менеджера, у його гольф-клубі, де він був скарбничим, і, звісно, ніхто в баптистській церкві, яку він почав відвідувати в перший рік їхнього шлюбу. Вибити дур із жінки — це Господня воля. Мабуть. Але більше ніхто не знав, тільки він, Господь і Марґарет. Його поважність була як охайний випрасуваний костюм, форма, котру він одягав, виходячи з дому. Проте вдома, в цивільному, монстр повертався. У них ніколи не було дітей. Це, либонь, на краще. Бо він міг би любити і їх. Але чому ж вона залишилася? По-перше, з кохання. Колись вона справді кохала його. Потім страх, слабкість, самотність? Усе разом. Тіло й душа знівечені Богом і Ґордоном.
«Де, чорт забирай, мій обід?!» — пролунав голос із вітальні. Вона могла уявити його, червонопикого, зі складками жиру на животі біля ременя його штанів. Він дивиться регбі по телевізору і п'є чай. Чай зробила Марґарет: молоко, дві грудочки цукру. І шість піґулок «трамадолу». Недостатньо, щоб убити його, замало. Але бачить Бог, у неї є досить цих таблеток. Останнього разу, коли вона «спіткнулась» і зламала зап'ясток, добрий лікар швидкої дав їй цілу пляшечку. Не те, щоб вона перемогла спокусу. Ненавмисне вбивство — злочин з обмеженою відповідальністю, тож не страх стримував її. Проте Марґарет хотіла, щоб він знав. Її ліве око напухло і вигравало всіма відтінками кольору вальполічели:[27] Ґордон очікував чогось випити на обід, а вона не допетрала вчасно принести. Доторкнувшись до ока, Марґарет скривилася, але відчувши шелест м'якого шовку на своїй шкірі, вона усміхнулася. Унизу Ґордон почувався не зовсім добре.
Зайшовши у вітальню, вона перший раз за довгі роки подивилася йому просто в очі:
— Я йду від тебе.
Вона почекала, щоб упевнитися, що він зрозумів. Лють у його очах стала тим доказом, якого вона потребувала:
— Ану, йди сюди, тупа сучко!
Ґордон спробував підвестися з крісла, але Марґарет уже вийшла з кімнати. Вона почула, як він гепнувся на підлогу. Жінка схопила валізу в передпокої, зачинила за собою двері й пішла по доріжці не озираючись. Вона не знала, куди подасться, та це й не мало значення, головне — подалі звідси. Колючий листопадовий вітер жалив побите обличчя. Марґарет на хвилинку поставила свою валізу, щоб застебнути верхній ґудзик старого синього пальта. Зношена нитка порвалася, ґудзик сковзнув їй крізь пальці й упав на тротуар. Марґарет підхопила валізу, ґудзик залишила валятися на землі.