— Ну? І що ти очікуєш, щоб я зробила? Треба здати його в спеціальний будинок.
— Він удома. У своєму будинку, — прошепотіла Юніс.
— Ет, замовкни! Це не твоя справа.
— Принаймні грубіянити тут заборонено! — відрубав Бомбардир.
Діткнута зауваженням Бомбардира і глибоко в душі налякана хворобою свого батька, Порша, як завжди в таких ситуаціях, почала відповідати образами:
— Та ти безсердечний покидьку! Звісно, я хвилююся за нашого батька. Але говорю чесно. Якщо тато став небезпечний для себе й інших, то його треба замкнути. У мене хоч кишка не тонка вимовити це вголос. А ти, братику, завжди був безхребетний, завжди слухався татуся і матусю й ніколи не сперечався з ними, як я!
Бейбі Джейн побачила, що ситуація виходить з-під контролю, їй не подобалося, коли таким тоном розмовляють з її друзями. Тварина виявила своє незадоволення погрозливим гарчанням. Порша роззирнулась і помітила джерело дивного звуку — маленьку моську, що готувалася атакувати.
— О, та тут іще одне страхопудало? Я думала, ти покінчив з цим, коли та мала потвора здохла.
Юніс подивилася туди, де в одній із шухляд Бомбардирового столу в коробці зберігався прах Дугласа, і мовчки попрохала вибачення в їхнього мертвого друга.
Вона якраз розважала над тим, як помститися цій огидній жінці за той біль, якого та завдала Бомбардиру, коли усвідомила, що Бейбі Джейн уже все придумала. Вставши з подушки, загрозливо, наче левиця, яка щойно почула здобич, вона уп’ялася в Поршу лютим поглядом і гарчала чимраз голосніше, аж поки все її тіло завібрувало. Бейбі Джейн вишкірила пащу, оголивши низку маленьких, але гострих зубів. Порша погрозила їй пальцем, але собака й далі наступав, зосередивши погляд на своїй жертві й час від часу змінюючи погрозливе гарчання на театральний вищир.
— Геть! Цить! Сидіти! Сидіти!
Бейбі Джейн наступала. Порша кинулася тікати, лаючись, як матрос.
Бомбардир почав збиратися.
Юніс знову запропонувала свою допомогу:
— Я поїду з тобою, якщо хочеш.
Він усміхнувся й заперечно похитав головою:
— Ні, ні. Зі мною все буде гаразд. Ти залишишся тут і подбаєш про мадам, — сказав він, чухаючи за вухом свою улюбленицю, яка з обожнюванням дивилася на нього.
— Ну що ж, принаймні тепер ми знаємо, хто є хто, — додав він з пустотливою усмішкою.
— Що ти маєш на увазі? Що Порша — марнування дорогоцінного кисню і високі підбори?
Він похитав головою й ніжно взяв білу лапку Бейбі Джейн у свої руки.
— Ніхто не заткне Бейбі Джейн у кут![44]
Юніс зареготала:
— Забирайся вже звідси, теж мені Патрік Свейзі!
Розділ 23
— «Бюро знахідок» Ентоні Пардью. Я знала, книжка має бути десь у будинку!
Лора переможно увійшла на кухню, тримаючи тоненький примірник. Фредді глянув на неї з-за ноутбука, який він розклав на кухонному столі. Потім узяв у неї книгу і проглянув її.
— І як книга?
— Це залежить від того, що ти шукаєш у книжках. — Лора сіла на стілець, розвернувшись до Фредді. — Одне можу сказати напевно, видавець колись непогано заробив на творах Ентоні. Я його пам’ятаю, такий своєрідний маленький чоловічок. Приходив до нас раз чи двічі. Він іще зловживає лаком для волосся.
— Зловживає! — вигукнув Фредді. — На мою думку, лак на волоссі — це вже зловживання. Хіба що ти Лібераче[45] або бальний танцівник.
— Це називається «чоловічий грумінг»,[46] — усміхнулася Лора, — але я бачу, ти на цьому не дуже знаєшся, — додала вона, розглядаючи копицю темних кучерів, які заповзали за комір сорочки, і темну колючу стерню, що вкривала щоки Фредді.
— Та нащо воно мені здалося? — відповів він, підморгнувши їй. — Я беру природною красою.
Так, він вродливий, подумки погодилася Лора. О Господи! Вона сподівалася, що все-таки подумки. Лора відчула, як хвиля тепла повзе по шиї. Хай йому грець! Мабуть, він щойно подумав про її вік. Чорт! Та, можливо, він завжди тільки й думає, що про її вік. Жінка середніх літ, уже готова до мішкуватих трусів, припливів і старечих нічних сорочок. Але Лора не така. Та й узагалі вона йде на побачення.
— А ти як думаєш, книжка хороша? — перервав її роздуми Фредді.
— Вибач, трохи замислилася. Що ти сказав?
Фредді помахав перед нею книгою:
— «Бюро знахідок» — що ти думаєш про книгу?
Лора зітхнула і поклала руки на стіл перед собою.
45
Лібераче Владзю (Вольтер) Валентино (1919–1987) — знаний американський піаніст і шоумен італійсько-польського походження. Вирізнявся екстравагантним вбранням і зачісками. (