— Добридень! Можу я побачити Лору?
Фредді відступив, щоб дати їй пройти:
— Ви можете її побачити, якщо вдасться витягнути її з комори.
На звук Сариного голосу Лора поквапилася вийти в коридор, щоб її зустріти.
Сара подивилася на них двох і підморгнула Лорі.
— Ховатися в коморі. Уперше чую такий евфемізм!
— Немає шансів! — автоматично відповів Фредді, для Лори це прозвучало, мов удар грому.
Сара побачила саму суть, як завжди. Вона взяла Лору за руку.
— Чому б тобі не зробити чашечку чаю? До речі, твоє волосся виглядає просто шикарно.
Розділ 25
Сара Трувей — першокласний адвокат із зірковою кар’єрою, чудова мати двох непосидючих хлоп’ят і дружина м’язистого та стрункого архітектора. А ще у Сари відкрився несподіваний талант до йодлю,[48] що принесло їй шалений успіх за роль Марії у шкільній постановці «Звуків музики». Вони з Лорою познайомилися в школі і залишилися близькими подругами на все життя.
Ні, вони не жили поруч та й зустрічалися нечасто, бувало, не частіше, ніж двічі-тричі на рік. Але зв’язок між ними, що сформувався ще в дитинстві й загартувався перемогами і поразками, через які вони пройшли разом, залишався настільки міцним, наскільки це можливо.
Сара була дружкою на весіллі яскравої, осяйної, безстрашної молодої Лори, потім підтримувала її в часи невдалого шлюбу, сумнівів у своїх силах, але вона ніколи не губила надії побачити Лору щасливою, переможницею.
— Святий Боже, що ти тут робиш? — запитала Лора, ставлячи чайник на піч.
— Ну, шість дуже п’яних і практично нерозбірливих повідомлень, які ти залишила на мій автовідповідач сьогодні вночі, потребують пояснень.
— О Боже! Я справді тобі телефонувала? — Лора затулила обличчя руками.
— Шість разів! А тепер я хочу почути деталі. Кожну огидну подробицю. Я думаю, що ми почнемо з «бідолашного Ґрегема». Хто, чорт забирай, цей «бідолашний Ґрегем»?
Лора розповіла Сарі майже все. Починаючи з сукні, яка досі стриміла з кошика для сміття, і закінчуючи пиятикою з двома пляшками «Просеко» біля каміна. Решта ночі, включно з телефонними дзвінками, випарувалася з її пам’яті під дією алкоголю.
— Бідолашний Ґрегем, — тепер щиро погодилася Сара. — Навіщо ти зголосилася на побачення з ним? Це по-перше.
Лора зніяковіла:
— Я не знаю. Можливо, тому що він запросив. А більше ніхто не запрошував. Він завжди здавався дуже милим. Принаймні я не бачила в ньому нічого огидного.
Сара похитала головою:
— Нічого огидного — це ще не добре.
Лора зітхнула. Якби вона тільки могла не думати про того, про кого думати не слід. Вона знову закрила обличчя руками.
— Чорт забирай того клятого садівника! — вголос вилаялася вона перед тим, як устигла зупинитися.
— Кого-кого?
Лора сумно усміхнулася:
— Та нікого, то я говорила сама до себе.
— Ти ж знаєш, це перша ознака.
— Перша ознака чого?
— Менопаузи!
Лора пожбурила у подругу печивом:
— Я мала зрозуміти, що нічого не вийде, ще тоді, коли він почав розповідати про нордичну ходьбу.
— О! Та цей ловелас намагався вразити кралю своїми палицями! — зареготала Сара, і навіть Лора винувато хихикнула, а потім розповіла подрузі про поцілунок на ґанку. Той гидотний, нескінченний поцілунок.
Сара глянула на неї і роздратовано стенула плечима:
— Ну, Боже милий, а чого ти чекала? Він же тобі ніколи не подобався. Те саме, що шафу цілувати.
Лора заперечно похитала головою:
— Ні, це набагато гірше. Якщо обирати між Ґрегемом і шафою, то я обираю шафу. — Вона згадала того вологого слимака у своєму роті. — Хоч не так мокро.
— Відверто кажучи, Лоро, я не розумію, чому б не підставити щоку чи уникнути поцілунків, забравшись звідти трохи швидше?
Щоки Лори вкрилися плямами від сміху і зніяковіння.
— Я не хотіла здатися неввічливою. Крім того, він присмоктався до мене, як вантуз.
Сара знову зареготала. Лора почувалася винною. Бідолашний Ґрегем. Він не заслуговує на такі жарти. Вона пам’ятала збентежений вираз його обличчя, коли вона нарешті спромоглася відірватися від його рота, кинути хутко «до побачення» і зникнути у будинку, грюкнувши дверима перед його носом. Бідолашний Ґрегем! Але хоч їй його і шкода, це ще не означає, що вона хотіла б його побачити ще колись.
— Під три чорти бідолашного Ґрегема! — Сара завжди мала здатність угадувати думки Лори. — Як на мене, уся ця ситуація більше схожа на «сердешну Лору». Хлоп кепсько цілується та ще й має ті старечі лижні палиці. Пополощи рота і живи собі далі!