Лора відпила ковток коли. Запальна промова Сари мало її переконала. Тепер вона боялася розчарувати ще одну людину, яка її любить.
Сара подивилася на стурбоване обличчя найкращої подруги. Пора сказати правду у вічі.
— Лоро, час відпустити минуле. Ти заслуговуєш бути щасливою, але ти маєш сама вибороти своє щастя. Твої помилки тягнуть тебе додолу. Коли ти зустріла Вінса, тобі було лише сімнадцять, ще дитина, але зараз ти доросла жінка, тож, може, почнеш поводитися відповідно. Перестань звинувачувати себе за речі, які зробила тоді, і не використовуй їх як виправдання своїх нинішніх учинків. Зараз маєш шанс розпочати правильне життя. Хапай цей шанс за яйця, та й по всьому.
Сара відкинулася на спинку дивана, щоб оцінити ефект, який мали її слова. Вона єдина у світі могла так говорити з Лорою. Сара знала: щоб побачити ту жінку, яку вона знає, слід витягти її на волю. Можливо, навіть силоміць.
— Ти розумієш, Вінс обдурив нас усіх?
Лора зиркнула на неї недовірливо.
— Серйозно. Не тільки тебе. Такий вродливий, з крутою тачкою і сигаретами «Sobranies». Чого ще може бажати дівчина? Ми всі гадали: оце ходячий секс. Тобі не пощастило, бо вибрав він саме тебе.
Лора усміхнулася:
— Ти диви, ця жінка все про всіх знає.
— Так, але я маю рацію. Чи як? Ну, Лоро! Ти сильніша за це! Коли ти стала такою слабачкою? Зараз у твоєму житті є джекпот, можливість, про яку більшість людей здатна лише мріяти. Якщо злякаєшся, я ніколи тобі не пробачу. Але це не важливо, важливіше те, що ти сама собі ніколи не пробачиш! — Сара підняла келих для тосту. — І саме тому, що твій джекпот — цілковите божевілля, він тобі ідеально пасує. Ти ж у нас loony-tune![49]
Лора усміхнулася. Так Сара називала її багато років тому, коли життя ще здавалося захопливим і повним можливостей.
— А ти уперта, як віслюк, — пробурмотіла вона.
— Перепрошую? — навіть зазвичай незворушна Сара виглядала враженою.
— Я, не ти, — вишкірилася Лора.
— Відома річ, — вишкірилася Сара у відповідь.
Лора повільно усвідомлювала, що життя досі захопливе і сповнене можливостей, які вона нехтувала роками, жалкуючи за втраченим, а не надолужуючи його.
— Як щодо Саншайн? Дай пораду! — попрохала вона.
— Поговори з нею. У неї синдром Дауна, але вона не дурна. Розкажи, як почуваєшся. З’ясуй стосунки. І коли говоритимеш про це, розкажи, що насправді трапилося на побаченні. Якщо ти не зізнаєшся Фредді, то, я впевнена, Саншайн усе розбовкає.
Лора похитала головою:
— Можливо, але йому байдуже. Ти ж чула, що він сказав, коли ти натякнула, що ми могли робити в коморі: «Немає шансів!»
— Лоро, інколи ти справді буваєш сліпа!
Лора перемогла бажання всадити своїй любій подрузі виделку в спину.
— Ти пам’ятаєш Ніколаса Баркера зі школи для хлопчиків?
Лора пам’ятала веснянкуватого хлопця з дужими руками й потертим взуттям:
— Він то шарпав мене за волосся, то навіть не вітався.
Сара усміхнулася:
— Та він просто соромився. Ти йому подобалася!
Лора зітхнула:
— О Господи! Не кажи, що з п’ятого класу нічого не змінилося.
— У твоєму випадку, так. Але, на мою думку, маєш гарну нагоду все компенсувати. Особливо, якщо Фредді тобі подобається так само, як подобаєшся йому ти. А зараз я хочу пудинг!
Із пабу Сара викликала таксі до станції. Коли вони стояли на парковці, очікуючи, поки воно приїде, Лора з вдячністю обійняла подругу.
— Дякую, що приїхала. Вибач за мороку.
— Хоч щось у цьому світі не змінюється, — пожартувала Сара. — Але насправді все гаразд. Ти для мене зробила б те саме.
— Нізащо!
Лора завжди переводить на жарт усі компліменти. Проте Сара ніколи не забуде, що це Лора вісім років тому витирала її сльози в бічній кімнатці лікарняної палати, поки її вбитий горем чоловік вибіг на парковку палити і ридати. Це Лора тримала її за руку, коли принесли її першу дитину, чудову дівчинку, яка померла перед тим, як вони встигли познайомитися. Доньку мали охрестити Лора-Джейн.
Перегодом Лора вийшла з будинку і побачила Саншайн, яка сиділа на лавці навпроти їхнього саду.
— Можна присісти? — запитала вона.
Саншайн усміхнулася. Тепла, доброзичлива усмішка дівчини наповнила Лору почуттям вини і сорому.
— Я хочу перепросити, — сказала вона.
— За що?