Саншайн майже розплакалася.
— Ти не даун! — сказав Фредді, вилазячи з глибин куща і переможно махаючи м’ячиком. — Хто взагалі сказав тобі такі дурниці?
— Так мене в школі називав Нікола Кроу, коли я не туди кидала м’яч.
— Нікола Кроу — невіглас, а ви, юна леді, сонячна людина. І не забувайте про це!
Фредді дав їй іграшку, зігнавши вираз болю з її обличчя. Проте Саншайн так і не всміхнулася. Втомившись переслідувати кроликів і пропустивши усю драму, Морква повернувся назад і обнюхав свою іграшку. Він лизнув Саншайн руку. Нарешті дівчина повеселішала.
Вони рушили далі, Лора тепер тримала іграшку Моркви, Фредді роздивлявся свої подряпини, а Саншайн раптом кинулася до маленької блискучої речі, що лежала, притоптана у траві.
— Дивіться! — гукнула вона, виколупавши її з бруду пальцями.
— Що це? — Фредді взяв річ і обтрусив її від бруду. Це виявилося кільце для ключів у вигляді слоненяти.
— Ми маємо забрати це додому, — сказала Саншайн. — А ще треба написати табличку і помістити цю штуку на сайт.
— Тобі не здається, що у нас і так достатньо загублених речей? — Лора вагалась, уявляючи кабінет, завалений речами, що досі чекали на полицях та у шухлядах на свою зоряну годину. Але Фредді несподівано погодився з Саншайн.
— Слухай, я тут міркував, як нам розкрутити наш сайт. Помістити там перелік речей і фотографії — це половина справи. Але ж треба, щоб про нас дізналися потрібні люди. Історія Ентоні справді вражає, і ми зможемо розповісти її місцевій пресі, радіо й телебаченню. Та якщо матимемо якісь щойно знайдені речі, це теж допоможе.
Лору справді втішило й заспокоїло те, що Фредді сказав «ми». Вона більше не сам на сам зі спадщиною Ентоні, що часом лякала її; у неї є надійні помічники. Допомога, про яку вона соромилася чи боялася попросити.
Повернувшись до Падуї, Саншайн попрямувала в кабінет і знайшла табличку для слоника. Їх усіх запросили на чай її батьки, але Саншайн рішуче стояла на тому, що треба спершу написати табличку й покласти ключницю на полицю чи в шухляду, перше ніж іти на чаювання. Лора піднялася нагору, щоб переодягнутися, а Фредді на кухні витер Моркві лапи старим рушником. Проходячи повз Терезину спальню, Лора пошарпала ручку дверей. Досі замкнено. Повернувшись на кухню, вона під пильним наглядом Саншайн написала табличку до ключниці.
— Саншайн…
— Угу? — дівчина неабияк зосередилася на тому, що писала Лора.
— Пам’ятаєш, ти колись казала, що Королева квітів засмучена?
— Ага.
Лора поклала ручку і подмухала на вологі чорнила. Щойно вона завершила цю процедуру, дути на табличку взялася Саншайн. Щоб уже напевно.
— Ти думаєш, Королева квітів засмучена через мене?
Саншайн прибрала свого фірмового вигляду «чи ж можна городити такі нісенітниці?» — закотила очі, пирхнула й сплеснула руками по стегнах.
— Вона засмучена не тільки через тебе, вона засмучена через усіх.
Лора не очікувала такої відповіді. Якщо вона вже постановила, що вірить одкровенням Саншайн (журі ще не визначилося), то, звісно, приємно знати, що привид гнівається не на тебе. Але, з другого боку, якщо це так, то як тоді його заспокоїти?
— А чому вона сердиться?
Саншайн знизала плечима. Тереза її вже не цікавила, вона чекала на чай. Саншайн глянула на свій годинник. Вона читала всі «години», більшість «о пів на», а все, що між ними, називала «майже».
— Майже четверта година, — повідомила вона, — час для чаю о четвертій.
Саншайн встала коло дверей.
— Цього ранку я пекла казкові торти, булочки і пиріжки. Для нашого чаювання.
Фредді усміхнувся:
— Так от чому ти прийшла о пів на одинадцяту, — він підморгнув Лорі й прошепотів: — На щастя для мене.
— А тато наробив кручеників з ковбасою, — вела далі Саншайн, одягаючи пальто.
Розділ 33
Юніс
1991
— Ці крученики з ковбасою не порівняти з кручениками місіс Дойл, — виголосив Бомбардир, беручись, однак, уже за другий. Відтоді, як місіс Дойл вийшла на пенсію, оселившись у квартирі біля моря в Маргейті,[58] пекарню продали за договором франшизи, а вручну випечені торти і тістечка замінили на напівфабрикати з конвейєра. Юніс передала йому серветку, бо усі груди й коліна Бомбардира були в крихтах від випічки.