— Я певна, що Бейбі Джейн буде просто щаслива допомогти тобі з недоїдками, — сказала вона, поглянувши на благальну мордочку собаки. Бейбі Джейн нічого не отримала. Незважаючи на погану якість кручеників, Бомбардир доїв ланч і витрусив крихти в урну для відпрацьованого паперу. Юніс принесла шефу лише два крученики з ковбасою, дбаючи про його здоров’я та обшир талії. Пізніше вони збиралися відвідати Ґрейс і Ґодфрі. За останній рік візити у «Фоллі Енд» ставали все похмурішими. Юніс хотіла б зробити щось, що завгодно, аби полегшити біль Бомбардира, якому випало спостерігати, як чоловік, котрого він називав батьком, відступає кудись за далекий, недосяжний обрій. За іронією долі, міцне фізичне здоров’я Ґодфрі стало тепер важким тягарем для його рідних. Бо під дією розумової хвороби він поступово перетворився на велику, налякану і сердиту дитину. «Тіло — як у вола, розум — як у метелика», — говорила про нього Ґрейс. Його стан був жахливим покаранням для тих, хто його любив. Для Ґодфрі його друзі й родина наразі перетворилися на незнайомців, яких треба боятись і, якщо можливо, уникати. Усі спроби фізичного контакту — доторки, поцілунки, обійми — викликали в нього надзвичайну ворожість, на них він відповідав ударами. Синці в Ґрейс і Бомбардира доводили це. Ґрейс витримувала усе стоїчно, як завжди, але тепер, два роки по тому, як вони перебрались у «Фоллі Енд», вона більше не жила в одній кімнаті з чоловіком. Зараз безпечніше кохати його на відстані. Порша не з’являлася з того часу, як Ґодфрі почав лупцювати своїх відвідувачів.
Діставши з брунатного конверта грубезний рукопис, який потрапив до них з ранковою поштою, Бомбардир похитав головою, не ймучи віри своїм очам.
— Я певен, вона це робить, щоб мені дошкулити.
Виявилося, це останній твір його сестри.
— Вона ще комусь їх надсилає? — Юніс зазирнула йому через плече і взяла кілька сторінок рукопису.
— Очевидно, надсилає. Тепер мене це вже тривожить. Порша надіслала свій останній «шедевр» Брюсу.
Він сказав, що мало не спокусився опублікувати його тільки для того, щоб глянути на вираз мого обличчя.
Юніс уже читала. Перегортаючи сторінки, вона трусилася від беззвучного сміху. Бомбардир відкинувся назад у кріслі, завівши руки за голову:
— Ну, давай-но. Я палаю з цікавості.
Юніс погрозила йому пальцем, усміхаючись:
— Може, це прозвучить жорстоко, але я щойно подумала: либонь, варто дати Кейт Бейтс[59] викрасти Поршу, прив’язати її до ліжка у віддаленій лісовій хижі, переламати твоїй сестричці обидві ноги молотком і після цього дати кілька конструктивних порад щодо літературної творчості.
Уперше переглянувши «Мізері», вони розважалися за обідом, складаючи перелік письменників, які заслужили на термін у школі креативного письменництва Кейті Бейтс. Юніс не вірила, що вони забули про Поршу.
— Мабуть, ліпше переламати їй пальці, щоб вона не змогла писати взагалі.
Юніс похитала головою, не схвалюючи таку пропозицію:
— Але ж тоді ми будемо позбавлені літературних шедеврів, як оцей, — сказала вона, розмахуючи рукописом. Вона прочистила горло, зробила паузу, щоб підкреслити драматичність цієї миті. Бейбі Джейн потицяла в Юніс носом, щоб вона вже швидше телилася.
— Жанін Еїр — дівчинка-сирота, котру виховує багата і жорстока тітка місіс Від. Жанін — дивна дитина, їй ввижаються привиди, а її тітка плеще усім, що дитина «на наркотиках», і посилає небогу до приватної реабілітаційної клініки під назвою «Гай Вуд». Власник «Гай Вуду», містер Братвурст, витрачає усі прибутки на героїн, а своїх вихованок годує хлібом із салом. Жанін подружилася з доброю і розумною дівчинкою Елен Скалдінг, яка помирає, вдавившись кіркою сухого хліба, бо медсестер першої допомоги немає на чергуванні, а Жанін не володіє прийомом Геймліха.[60]
Юніс припинила читання, перевіряючи, чи наразі не треба застосовувати цей прийом щодо самого Бомбардира. Його трусило від реготу, а Бейбі Джейн сиділа коло його ніг, зовсім збита з пантелику. Юніс трохи почекала, поки він опанує себе, перед тим, як читати далі.
— Містера Братвурста запроторюють за грати за невиконання вимог законодавства у галузі охорони здоров’я та безпеки, а Жанін дістає місце помічниці по господарству в садибі Пріклфілд у Понтефракті. Там вона має наглядати за непосидючою маленькою француженкою Белль. Хазяїн садиби — задумливий брюнет, містер Манчестер, він приховує якусь таємницю. Ще містер Манчестер забагато кричить, але він добрий до слуг. Жанін у нього закохується. Однієї ночі містер Манчестер прокидається від того, що хтось підпалив йому волосся, і Жанін рятує його від загибелі. Він їй освідчується. Весілля — суцільна катастрофа.