Зранку все завжди здається кращим. Це не сонячне світло знущається з вад Лори, це нічна темрява посилює її сумніви, псує спочинок безглуздими страхами. Після сніданку вона вийшла в садок без капелюха і примружилася в променях ранкового сонця. Фредді поїхав у місто, а вона збиралася на горище. Лора принесла драбину з повітки і з деякими труднощами затягла її нагору. Морква допомагав, бігаючи туди-сюди сходами, захоплено гавкаючи і намагаючись захистити горище від цієї металевої штуковини, що була напевне диявольським знаряддям, яке страшенно грюкало й деренчало. Приперши до стіни повністю розкладену драбину, Лора подумки уявила, як Фредді лає її за те, що не дочекалася його.
— Ми зробимо це, коли я повернуся, — сказав він.
Та Лора палала з нетерплячки. Крім того, незабаром прийде Саншайн, а вона зможе викликати швидку чи рятувальників, раптом що. Коли Лора відсунула ляду на горище, на неї повіяло запахом прогрітого пилу. Вона клацнула вимикачем, і її руку обліпила павутина. Звідки почати? На горищі порохнявіли якісь старі меблі, великий згорнутий килим і різноманітні коробки. Лора попіднімала кришки тих, що найближче до неї. Вони в основному були заповнені побутовими дрібницями: невикористані набори до чаю, посріблене столове приладдя, непотрібна декоративна китайська порцеляна. Одну з коробок ущент заповнено книжками, але, наскільки жінка змогла роздивитися, жодна з них не написана Ентоні. Лора обережно просунулась углиб горища між сволоками, ухиляючись від крокв. Дитячий коник на колесах стояв сиротиною в кутку біля величезної коричневої валізи і коробки від лондонської кравчині. Лора струсила з кінського носа пил і павутину, що нагадували хутро іграшкового ведмедика.
— Тобі тут не місце, друже, — повідомила вона конику.
Валіза була вкрита товстим шаром пилу, але не замкнена, і швидкий погляд усередину виправдав найкращі сподівання Лори. Вона заклацнула рудувато-веснянкуваті застібки і потягла свою знахідку до ляди. Яким чином, Боже милий, вона збирається спустити її додолу? Валіза була важка, мов брила, і Лора сумнівалася, що вона зможе втримати її на драбині. Відповідь була очевидна — дочекатися Фредді, але якби вона пристала на таке, то не варто було й братися за цю справу. Може, просто скинути валізу з горища на підлогу та й по всьому? Валіза виглядає досить надійною, і, наскільки Лора пригадує, там немає нічого такого, що могло б розбитися. Втім, насправді сталося трохи не так, як гадалося. Коли Лора відпустила валізу, та гепнулася на підлогу з оглушливим гуркотом, здійнявши хмару пилюки. Лора повернулася за коником, який виявився достатньо легким, тож вона культурно спустилася з ним по драбині. Потім вона ще раз залізла на горище і прихопила коробку від лондонської кравчині.
До того часу, коли Фредді приїхав з міста, драбина повернулася до повітки, Саншайн у саду витрушувала з коника пил, а Лора, відкривши валізу в кабінеті, досліджувала її вміст. Там було кілька старих альбомів з фотографіями — грубі сторінки кольору темного шоколаду чергувалися з хрусткими закладками з тисненої тканини, — кілька друкованих рукописів, якісь листи і різні папери. В альбомах Лора побачила світлини перших років життя Ентоні, задовго до його зустрічі з Терезою. Кучеряве немовля сидить, розчепіривши ноги, на картатій ковдрі в літньому саду. Міцний маленький хлопчик гасає на конику по охайно підстриженому газону. Довготелесий юнак з тонкими гомілками орудує ключкою для крикету. Там було все: відпустки біля моря, пікніки на природі, дні народження, хрестини, весілля і різдвяні свята. Спершу їх було троє. Високий, чорноволосий чоловік, що часто позував в уніформі, зник і з їхніх фотографій, і з їхнього життя. Лора обережно дістала одну світлину з брунатних кишеньок, що тримали її в альбомі. Чоловік стояв прямо і гордо, такий гарний у своєму військовому однострої. Його рука ніжно обіймала за плече soignee[66] у вечірній сукні Скіяпареллі. А між ними маленький хлопчик у піжамі. Фотографія ідеально щасливої родини.