— Як щодо цього? — запитала Юніс, тримаючи диск «Клітки для пташок».
Бомбардир подивився на неї та всміхнувся, на коротку дорогоцінну мить туман розсіявся.
— Мій подарунок на день народження, — і Юніс знала, що її Бомбардир усе ще тут.
Розділ 43
— Він досі тут, — стурбовано мовила Саншайн. Морква зайняв сторожовий пост у повітці, принюхуючись до запаху інших мешканців цього обійстя, і в Саншайн зростала підозра, що серед обідніх страв Моркви могла бути миша. Лора в кабінеті готувалася до зустрічі з людиною, що зв’язалася з сайтом і бажала сьогодні забрати своє загублене майно.
— Не переймайся, Саншайн. Я впевнена, що миші вистачить здорового глузду не показувати свій писок з нори, доки Морква тут.
Саншайн це не переконало.
— Але раптом. Морква загризе мишу і стане убивцею.
Лора усміхнулася. Вона добре знала Саншайн і була певна, що та не відчепиться, доки щось не зробити. Через дві хвилини Лора повернулася, причепила Моркві повідець і відтягнула його з повітки. На кухні вона пригостила пса сосискою й розстебнула його нашийник. До того як Саншайн устигла сказати хоч слово, Лора її заспокоїла:
— Міккі чи Мінні тепер у безпеці. Я зачинила двері повітки і нагодувала Моркву сосискою, він не голодний.
— Він завжди голодний, — пробурчала Саншайн собі під ніс, спостерігаючи, як Морква вилетів з кімнати, очевидно, досі маючи шкоду на гадці.
— Коли до нас завітає та леді? — запитала вона.
Лора подивилася на годинник.
— Вона може з’явитися будь-якої миті. Її звати Аліса, і, я гадаю, коли вона прийде, ти можеш зробити для неї любеньку чашечку чаю.
Немов у відповідь на ці слова, у двері подзвонили, і Саншайн кинулася до парадного входу перше, ніж Лора встигла бодай поворухнутися.
— Добридень, леді Алісо, — урочисто привіталася Саншайн з розгубленим підлітком на порозі. — Я Саншайн. Прошу.
— Яке гарне ім’я.
Дівчина, котру Саншайн провела у передпокій, була високою та стрункою, з довгим білявим волоссям і веснянкуватим обличчям.
Лора простягла їй руку.
— Привіт, я Лора. Рада зустрічі.
Саншайн спритно схопила Алісу за руку й потягла її в садок, поки Лора на кухні заварювала чай. Коли вона вийшла з тацею і наборами для чаювання, то застала Алісу і Саншайн за обговоренням музичних кумирів.
— Нам обом подобається Девід Бові, — гордо проголосила Саншайн, щойно Лора почала розливати чай.
— Упевнена, він би цим утішився, — усміхнулась Лора. — Який тобі чай? — спитала вона Алісу.
— Будівельницький.[82]
Саншайн стурбовано крекнула:
— Не певна, що ми знаємо такий, — звернулася вона до Лори.
— Не хвилюйся, Саншайн, — заспокоїла її Аліса, — це я просто неправильно висловилася. Я мала на увазі: достатньо міцний, з молоком і двома ложечками цукру.
Аліса прийшла забрати дитячу парасольку, білу з червоними сердечками.
— Насправді я її не губила, — пояснила вона, — й я не можу бути абсолютно певна, що її призначено саме для мене…
Саншайн схопила парасольку, яка вже лежала на столі, і передала її Алісі.
— Так і є, — просто підтвердила вона.
Утім, Лора зауважила, судячи з виразу неприхованого обожнювання, з яким її подруга дивилася на Алісу, Саншайн, не замислюючись, віддала б своїй новій знайомій усе родинне срібло і Падую на додачу.
Аліса взяла парасольку і ніжно погладила її складки.
— Це сталося під час моєї першої подорожі до Америки, — розповіла дівчинка. — Мама взяла мене до Нью-Йорка. Для неї це був іще один робочий вихідний. Мама працювала редактором журналу мод, і їй призначили інтерв’ю з перспективним дизайнером, який мав шанси стати зіркою на нью-йоркському модному небосхилі. Як виявилося, він таки став. Але все, що про нього пам’ятаю я, це те, з якою огидою він глянув на мене, мов я щойно втекла з лепрозорію. Очевидно, той чоловік терпіти не міг дітей.
— Які ще леп-зорі? — запитала Саншайн.
Аліса глянула на Лору, але потім вирішила усе пояснити сама.
— Це таке місце, куди в давні часи запроторювали людей, що страждали від тяжкої недуги, у них навіть пальці на руках і ногах відпадали.
Лора готова була закластися на кругленьку суму, що наступні п’ять хвилин Саншайн перераховуватиме пальці Аліси. Слава Богу, та була у сандалях.
82
Чай з такою назвою робили міцним і здебільшого пили робітники під час перерви, зокрема будівельники.