Ґевін безсоромно тішився своїм тріумфом усю дорогу до сільського кладовища в Кенті, де печиво мали поховати біля Ґрейс і Ґодфрі. Порша забезпечила всіх жалібників транспортом — чорними строгими «лімузинами», але Юніс і Ґевін вирішили подорожувати своїм ходом на «ауді» Ґевіна, слухаючи популярні мелодії і насолоджуючись солоними чипсами. Юніс почувалася трохи винною за те, що Ґодфрі й Ґрейс муситимуть розділити могилу з печивом-самозванцем, але вона сподівалася, що, зважаючи на обставини, вони б зрозуміли й схвалили її дії, адже в неї не було іншого виходу. Коли вони ступили на цвинтар, де Юніс пообіцяла виконати останню волю Бомбардира, вона зізналася Ґевіну в усьому.
— Матір Божа і Денні ла Рю![92] — вигукнув він. — Моя дівчинко! І що ти збираєшся тепер робити?
Юніс поправила свій капелюшок, дивлячись у водійське дзеркало, і потяглася до ручки:
— Не маю жодного уявлення!
Розділ 48
Ширлі увімкнула комп’ютер і перевірила голосову пошту. Ранок понеділка завжди насичений через безпритульних тварин, яких привозили за вихідні. Вона працювала в притулку для собак і котів у Баттерсі вже 15 років і бачила багато змін. Але дещо не змінювалося ніколи: бездомні тварини досі потребували притулку. Прибула пошта, і Ширлі почала сортувати купу конвертів. Один з них був підписаний авторучкою. Адресу написано крупним оригінальним почерком. Цей конверт зацікавив Ширлі. Усередині вона знайшла написаний від руки лист.
Усім причетним!
Прийміть, будь ласка, пожертву в пам’ять про мого любого брата, який нещодавно помер. Він дуже любив собак і колись узяв собі двох з Вашого притулку. Єдина умова цієї пожертви: ви маєте помістити на території притулку в людному місці пам ’ятну табличку «У пам’ять про Бомбардира — дбайливого сина й брата, вірного друга та відданого любителя собак. Спочивай з миром разом із Дугласом та Бейбі Джейн».
Я пришлю свого повіреного, щоб перевірити, чи ці умови виконано як слід.
З найкращими побажаннями,
Ширлі похитала головою, не ймучи віри своїм очам. Чорт забирай! Справді, пожертви приймалися зі вдячністю, але така табличка теж улетить у копієчку. Вона звернула увагу на чек, пришпилений скріпкою до листа, і мало не знепритомніла. Нулі юрмилися біля двійки, як мильні бульбашки, що вилетіли від дмухання в кільце.
Розділ 49
Лора відчувала, що балансує на краю прірви, і невідомо, що її очікує за мить — політ чи падіння. Вона знала, що цей день проведе на самоті. Саншайн випала рідкісна нагода вийти кудись із мамою, а Фредді вона не бачила від часу тієї жахливої розмови в трояндовому саду. Лора телефонувала йому, але лише прослуховувала автовідповідач, а потім залишала щирі й запобігливі вибачення, проте, здається, було вже надто пізно. Ніхто не відповідав, і Фредді не повертався в Падую з того вечора. Вона не знала, що ще зробити. Саншайн запевняла її, що Фредді повернеться, але Лора тепер упевнилась, що втратила його назавжди. Вона спала уривками і прокидалася, усвідомлюючи свій новий статус «без чоловіка», у стані, що можна охарактеризувати, як щось середнє між відчаєм і депресією. Будинок теж гнітив її. Навіть Морква не міг заспокоїтись і швендяв туди-сюди, клацаючи кігтями по плитці. Доки Лора чекала на свою відвідувачку, її здавалося, що ось-ось почнеться буря. Останніми днями Падуя принишкла. Двері до спальні Терези залишалися зачиненими зсередини, музика більше не грала. Але це була не та тиша, яка приходить із спокоєм і вдоволенням. Це — гірка тиша, що її принесли спустошення й поразка.
Лора підвела Терезу та Ентоні. Його остання воля залишилася невиконаною.
Хтось прийде забрати прах у коробці з-під печива. Вони домовилися про зустріч. Лора не сказала про це Саншайн і не лише через заклад. Вона хотіла повернути прах сама. Лора не могла навіть собі пояснити причини, але їй здавалося це дуже важливим. Рівно о другій, як і було домовлено, у двері подзвонили, і Лора відчинила маленькій стрункій шістдесятилітній жінці, стильно одягненій та у крислатому капелюшку темно-синього кольору.
92
Британський шоумен, відомий співак та виконавець у виставах трансвеститів (1927–2009). (