Гіркота Лема посилилася, бо він знав, чому вона так сподобалася тій істоті: у Банодайні вивчали глибину та характер розуму пса й Аутсайдера, щоб з’ясувати, наскільки їхні відчуття близькі до людських. Метою одного з експериментів була перевірка їхньої здатності розмежувати фантазію та реальність. Їм декілька разів показували відеоролик із фрагментами з різних фільмів: шматки старих стрічок із Джоном Вейном[51], фрагменти із «Зоряних воєн» Джорджа Лукаса, репортажі, уривки з документальних фільмів, а також зі старих мультфільмів про Міккі Мауса. Дослідники фіксували реакції пса й Аутсайдера, а пізніше їх вивчали з точки зору того, чи розуміють вони, які фрагменти відеоплівки відображали реальні події, а які були витвором чиєїсь уяви. Обидва піддослідні поступово навчилися розпізнавати вигадані події, але одна вигадка їм найбільше заімпонувала: це був Міккі Маус. Їх просто заворожували пригоди Міккі Мауса та його друзів. Після втечі з Банодайна Аутсайдер якось наткнувся на цю скарбничку і загорівся думкою про неї, бо вона нагадувала бідоласі про єдине справжнє задоволення, яке він спізнав у лабораторії.
У промені ліхтарика Бокнера на полиці біля скарбнички щось зблиснуло. Річ лежала плазом, тому вони ледь не проґавили її. Кліфф став на трав’яне ліжко і вийняв з ніші блискучий предмет: трикутний шматок дзеркала приблизно сім на десять.
«Аутсайдер знайшов тут прихисток, милуючись своїми жалюгідними скарбами, щосили намагаючись зробити своє лігво затишнішим, — подумав Лем. — Час від часу він брав цей гострий уламок дзеркала і дивився на себе, можливо, намагаючись знайти якусь рису, яка б не була потворною, і зрозуміти свою сутність, але, вочевидь, не зміг».
— Господи, — стиха промовив Кліфф Соамз, позаяк, без сумніву, його мучили такі самі думки. — Бідолаха.
В Аутсайдера була ще одна річ: випуск журналу «Піпл». На обкладинці було зображення Роберта Редфорда. Аутсайдер видряпав йому очі кігтем, гострим каменем чи за допомогою якогось іншого предмета.
Журнал був пожмаканий і розідраний, так наче його гортали сотню разів. Бокнер взяв його й запропонував Лему погортати. Лем послухався і помітив, що очі кожної людини на картинках було або видряпано, або просто вирвано.
Щось лиховісне крилося в цій символічній руйнації (Аутсайдер не пропустив у журналі жодного зображення).
Так, він був нещасним і викликав співчуття, але разом з тим — і страх.
П’ять жертв, яким випустили нутрощі або відрізали голову.
Не можна ні на мить забувати про невинні жертви. Захоплення Міккі Маусом чи любов до краси не можуть виправдати таких убивств.
Але ж, Господи…
Істоту наділено розумом, якого достатньо, щоб відчути важливість і переваги цивілізації і прагнути до того, щоб знайти місце в ній і надати своєму життю якогось сенсу. Та Аутсайдера було запрограмовано на несамовитий потяг до насильства, прищеплений інстинкт убивці, якого навряд чи знайдеш у природі, бо він повинен бути розумним убивцею, живою бойовою машиною і перебувати на довгому невидимому повідку. Неважливо, скільки часу він провів у цій печері, де панували мир та спокій, стримуючи свій потяг до насильства, бо це нічого не змінювало. Напруга всередині постійно зростала, і він не міг себе більше стримувати, а вбивства маленьких тварин не приносили йому тієї психічної розради. Тому він починав шукати більшу та цікавішу здобич. Аутсайдер міг проклинати себе за свою жорстокість і жадати перетворення в істоту, яка б жила у гармонії зі світом, але змінити себе не міг. Лише кілька годин тому Лем розмірковував над тим, як важко стати іншою людиною, а не тим, ким виховав його батько. Будь-кому важко змінюватися, але це принаймні можливо, якщо є рішучість, воля і час. Проте Аутсайдер не міг стати іншим: потяг до вбивства було закладено у його генах, тому йому навряд чи можна було сподіватися на якісь зміни чи спасіння.
— Що, в біса, відбувається? — запитав Бокнер, не в змозі більше приховувати цікавість.
— Повір, краще тобі цього не знати, — промовив Лем.
— Що було у цій печері? — запитав Бокнер.
Лем лише похитав головою. Йому пощастило, що ці два вбивства відбулися у національному заповіднику. Це була федеральна земля, і тут АНБ могло простіше взяти розслідування під свою юрисдикцію.
Кліфф Соамз досі крутив шматок дзеркала, задумливо дивлячись на нього.
Востаннє оглянувши зловісну печеру, Лем Джонсон пообіцяв сам собі і своєму небезпечному супротивнику: «Коли я знайду тебе, то навіть не подумаю лишати живим; жодних сіток чи куль із транквілізаторами, як того хотіли би вчені чи військові. Ні, я швидко пристрелю тебе».