— А в моєму будинку труп, — додав Трейвіс.
Гаррісон перевів погляд із собаки на чоловіка.
— Труп?
— Трейвіс його не вбивав, — запевнила Нора.
Гаррісон знову подивився на Ейнштейна.
— Пес теж цього не робив, — промовив Трейвіс. — Але мене повсюди розшукуватимуть як важливого свідка.
— Гммм, — протягнув Гаррісон. — Чому б нам не піти у мій кабінет, де ви мені все розкажете?
Він повів їх крізь величезну вітальню, де горіла лише половина ламп, а тоді, проминувши коридорчик, вони опинились у кабінеті, оббитому розкішними тиковими[58] панелями, зі стелею мідяного кольору. Темно-бордові шкіряні крісла та диван виглядали дорогими і дуже зручними. У кутку стояли масивний полірований тиковий стіл і детальна модель п’ятимачтової шхуни з піднятими вітрилами. Стіни кабінету прикрашало різноманітне морське приладдя: стерно, латунний секстант, різьблений бичий ріг, наповнений жиром, у якому лежали голки для шиття вітрил, шість видів корабельних ліхтарів, дзвінок стернового та морські карти. Трейвіс помітив світлини чоловіка та жінки на різних човнах. У чоловікові він впізнав Гаррісона.
На невеликому столику біля крісел лежала розгорнена книга і стояло півсклянки віскі. Вочевидь, до приходу Нори і Трейвіса юрист відпочивав. Він запропонував їм випити, і вони погодились, сказавши, що будуть пити те, що й хазяїн.
Трейвіс і Нора сіли на диван, а Ейнштейн умостився на другому кріслі. Натомість лягти на нього, він сів прямо, наче теж приготувався до участі у розмові.
Пішовши до кутового бару, Гаррісон налив дві склянки «Чівас ріґал»[59] з льодом. Нора нечасто пила віскі, тому Трейвіс здивувався, коли вона осушила свою склянку за два ковтки і попросила ще. Він вирішив, що в цьому випадку вона має рацію, тому взяв приклад з неї, а порожню склянку відніс до бару, де Гаррісон повторно наповнював Норину склянку.
— Я хочу вам усе розповісти, тому що нам потрібна ваша допомога, — промовив Трейвіс. — Але ви повинні розуміти, що можете опинитися по той бік закону.
Закриваючи пляшку, Гаррісон відповів:
— Одразу видно, що ви не юрист. Розумієте, закон — це не віковічна мармурова колона, яку неможливо зрушити з місця чи переробити. Закон… радше нагадує зафіксовану, але рухому пружину. Він досить гнучкий, тому його можна розтягувати в різні боки, крутити таким чином, щоб завжди бути на безпечному боці. Я не кажу зараз про зухвалий грабіж чи холоднокровне вбивство. У це важко повірити, але так є насправді. Навряд чи ваші слова заженуть мене у тюремну камеру, Трейвісе.
За півгодини Трейвіс і Нора розповіли про Ейнштейна все. Як для людини, якій через пару місяців повинно стукнути сімдесят один, сивоголовий юрист був досить кмітливим. Він ставив правильні питання і не брав їх на кпини. Коли Трейвіс і Нора влаштували десятихвилинну демонстрацію неймовірних здібностей Ейнштейна, юрист не назвав це всього лише спритністю рук або нісенітницею. Він прийняв усе як належне і переглянув свої думки про те, що є нормальним і можливим у цьому світі. Навіть не кожна тридцятип’ятирічна людина могла похвалитися таким гнучким і метикованим розумом, як у Гілберта.
Ейнштейн тим часом уклався на коліна Гілберта, який сидів у своєму великому шкіряному кріслі. Легенько чухаючи собаку за вухами, він промовив:
— Якщо ви підете на телебачення, організуєте прес- конференцію, щоби про це дізналася громадськість, тоді, можливо, суд дозволить вам залишити собаку.
— Ви в це вірите? — запитала Нора.
— У кращому випадку, п’ятдесят на п’ятдесят, — зізнався Гаррісон.
Трейвіс похитав головою.
— Ні. Ми не можемо так ризикувати.
— Що ви плануєте робити? — запитав Гаррісон.
— Дати драла, — промовив Трейвіс. — Утікати.
— І чого ви доможетеся?
— Ми збережемо Ейнштейну свободу.
Пес гавкнув на знак згоди.
— Збережете. Але чи надовго? — запитав Гаррісон.
Трейвіс підвівся і пройшовся, бо від хвилювання не міг більше всидіти на місці.
— Вони не припинять пошуки, — визнав він. — Принаймні впродовж кількох років.
— Вони ніколи їх не припинять, — промовив юрист.
— Розумію, це буде важко, але ми не можемо по-іншому. Хай мене чорти візьмуть, якщо я його віддам! Він ненавидить ту лабораторію. Окрім того, як не крути, він повернув мене до життя…
— А мене він врятував від Стрека, — додала Нора.
— Він познайомив нас, — промовив Трейвіс.