Проїжджаючи квартал за кварталом, Нора шукала очима копів, хоч і не розуміла, що робитиме, якщо побачить їх. Проте їй так і не довелося нічого робити, оскільки копів ніде не було видно.
Поки вони не виїхали з Кармела на шосе «Пасіфік коуст», шквальний вітер не лише гнав дощ по лобовому склу, а й жбурляв у нього кипарисові та соснові голки з величезних старих дерев, що нависали вздовж міських вулиць. Коли вони залишили місто і попрямували вздовж узбережжя на південь, місцевість ставала все менш населеною; тут над дорогою вже не нависали дерева, але вітер з океану з іще більшою силою вдаряв у пікап. Нора часто відчувала, як він викручує кермо. А дощ з океану з такою силою шмагав по машині, що, здавалося, от-от погне листове залізо.
Після п’яти хвилин тиші, які видалися Норі годиною, вона більше не могла мовчати.
— Як ви нас знайшли?
— Кілька днів спостерігав за вашим будинком, — відповів чоловік своїм спокійним тихим голосом, що підкреслював його сумирне обличчя. — Коли ти зранку залишила дім, я поїхав услід, сподіваючись, що ти мені допоможеш.
— Я маю на увазі, як ви знайшли, де ми живемо?
Чоловік посміхнувся:
— Ван Дайн.
— Лицемірний покидьок.
— Це особливий випадок, — запевнив чоловік. — Бос із Сан-Франциско в боргу переді мною, тому він натиснув на Ван Дайна.
— Бос?
— Tетранья.
— Хто це?
— Ти взагалі нічого не знаєш, так? — перепитав чоловік. — Окрім того, як робити дітей, так? Ти ж знаєш, як це робиться, так?
У його грубому зловісному голосі Нора почула не лише сексуальний підтекст, а й щось темніше і химерніше, і від цього її пройняв ще більший страх. Вона так боялася тієї несамовитої напруги, яка проявлялася щоразу, коли він говорив про секс, що не зважилася відповісти.
Вони заїхали в туман. Нора увімкнула фари і крізь заляпане лобове скло уважно вдивлялася в мокре шосе.
— Ти дуже гарненька. Якби я міг до когось прихилитися, то зупинив би свій вибір на тобі, — промовив чоловік.
Нора прикусила губу.
— Але хоч ти й гарна, я впевнений, що ти така, як усі, — продовжував він. — Якби я вставив у тебе, то мій член би зігнив і відпав, бо ти заразна, як і всі ви, правда ж? Так. Секс — це смерть. Я один із небагатьох, хто знає це, хоча довкола не бракує доказів. Секс — це смерть. Але ти дуже гарненька…
Поки Нора слухала, у її горлі застряг клубок і вона не могла навіть зробити глибокий вдих.
Раптом його мовчазність кудись зникла. Чоловік заговорив дуже швидко, хоч і тихим, спокійним голосом, що тривожив Нору, враховуючи ті божевільні речі, що він сплітав:
— Я стану більшим і важливішим, аніж Тетранья. В мені є багато життів. Я поглинув енергію стількох людей, що ти навіть не можеш собі уявити. Я відчув Момент і те «Клац». Це мій Дар. Коли Тетранья помре, я займу його місце. Всі помруть, а я житиму, бо я безсмертний.
Нора не знала, що відповісти. Цей тип з’явився нізвідки, якось дізнався про Ейнштейна, а зараз плів маячню. Схоже на те, що Нора нічого не зможе із цим вдіяти. Її страх змішався зі злістю через таку несправедливість. Вони ретельно підготувалися до зустрічі з Аутсайдером і обвели навколо пальця уряд. Але хіба вони могли таке передбачити? Так нечесно.
Тип замовк і уважно дивився на неї кілька хвилин, які знову здалися їй вічністю. Нора відчувала погляд його крижаних зелених очей так виразно, як і дотик холодної руки, якою чоловік гладив її.
— Ти не розумієш, про що я говорю? — запитав чоловік.
— Ні.
Можливо, через те, що Нора йому сподобалася, він вирішив пояснити.
— Я розповідав це лише одному чоловіку, який узяв мене на глум. Його звали Денні Словіч. Ми працювали на сім’ю Карамацца у Нью-Йорку — один із п’яти найбільших мафіозних кланів. Ми займалися певною брудною роботою, іноді вбиваючи тих, котрі на це заслужили.
Нору ледь не знудило: цей тип виявився не просто божевільним убивцею, а божевільним професійним кілером.
Не помітивши її реакції і перевівши погляд з мокрого шосе на Нору, чоловік продовжив:
— Бачиш, ми обідали в ресторані з Денні, запиваючи устриці «Вальполичеллою»[70]. Я зізнався йому, що стану довгожителем через свою здатність вбирати життєву енергію вбитих мною людей. Я сказав: «Бачиш, Денні, люди — це двоногі акумулятори, наповнені загадковою енергією. Коли я когось убиваю, то їхня енергія переходить у мене і робить мене сильнішим. Я сильний, наче бик, Денні». І додав: «Подивись на мене: я схожий на бика? В мене ж є дар забирати чужу енергію». Знаєш, що бовкнув Денні?
— Що? — глухо запитала Нора.