Всі інші тварини, які вижили, мали нажаханий вигляд, за винятком кабанів.
Працівників зоопарку, які теж були налякані, зібрали біля помаранчевого пікапа, що належав адміністрації округу. Там їх опитували два службовці з відділу контролю за бездомними тваринами і молодий біолог з бородою (він представляв Відділ охорони дикої природи).
Лем присів біля худенького оленятка і взявся обстежувати рани на його шиї, доки навколишній сморід не став просто нестерпним. Цей сморід був спричинений не стільки трупним гниттям, скільки тією обставиною, що нападник, як і в будинку Далберґа, випорожнився і помочився на своїх жертв.
Затиснувши носа носовичком, щоби притлумити сморід, Лем підійшов до мертвої пави. У неї були відірвані голова й одна нога. Обидва крила були зламані, а барвисте пір’я потемніло і злиплося від крові.
— Сер, — Кліфф покликав Лема із сусіднього вольєра.
Лем покинув паву і, прочинивши хвіртку, підійшов до Кліффа, котрий стояв поряд із трупом вівці.
Навколо з голодним дзижчанням роїлися мухи. Вони то всідалися на тушу, то злітали, коли чоловіки відганяли їх.
На обличчі у Кліффа не було ні кровинки, але він уже не був настільки шокованим, як минулої п’ятниці; напевне, тому, що жертвами стали тварини, а не люди. Або ж він намагався призвичаїтись до надзвичайної жорстокості їхнього ворога.
— Перейди на цей бік, — промовив Кліфф, сидячи навпочіпки біля вівці.
Лем обійшов вівцю і присів біля Кліффа. Хоч голову тварини затіняло гілля дуба, що нависав над вольєром, Лем помітив, що праве око було вирване.
Нічого не кажучи, Кліфф узяв палицю, щоби припідняти голову, і виявив, що ліва очниця також порожня.
Тим часом мух над трупом побільшало.
— Здається, тут побував наш утікач, — промовив Лем.
Забравши носовичок від обличчя, Кліфф додав:
— Це ще не все. — Він повів Лема до інших трупів — двох ягнят і козеняти. У них теж були вирвані очі. — Я впевнений, що саме цей чортяка спершу вбив Далберґа вночі минулого четверга, потім п’ять днів никав пагорбами та каньйонами, витворяючи…
— Що?
— А біс його знає. Але він тут побував сьогодні вночі.
Лем витер чоло від поту.
— Ми всього за кілька кілометрів на північно-північний захід від хатини Далберґа.
Кліфф кивнув.
— Як гадаєш, куди воно побігло?
Кліфф знизав плечима.
— Еге, — протягнув Лем. — Цього ми ніяк уже не дізнаємося. Ми навіть не можемо передбачити його дії, оскільки не знаємо, яким чином воно мислить. Дай Боже, щоб воно залишилось тут, у майже необжитій частині округу. Мені навіть страшно уявити, що трапиться, якщо воно опиниться на східному кордоні у передмісті на кшталт Оріндж-парк-ейкерс чи Вілла-парк.
Коли Лем прямував до виходу із зоосаду, він помітив, що мухи так обсіли мертвого кролика, що той став схожий на шмат темної тканини, яка ворушиться від подувів легенького вітерцю.
Через вісім годин, о сьомій вечора в понеділок, Лем вийшов на трибуну у великій актовій залі у приміщенні бази морської піхоти в Ель-Торо. Він нахилився до мікрофона, постукав по ньому пальцем і, почувши голосний відгомін, переконався у його справності, відтак промовив:
— Хвилиночку уваги!
В залі на металевих розкладних стільцях сиділо сто чоловік. Це були молодики міцної тілобудови — військовослужбовці елітних розвідувальних підрозділів морської піхоти. Сюди прислали п’ять взводів з Пендлтона та інших каліфорнійських баз, у кожному — по два відділення. Більшість із них брала участь у пошуковій операції на пагорбах Санта-Ани минулої середи та четверга після того, як у Банодайні спалахнула пожежа.
Вони досі шукали втікачів і щойно повернулися на базу, провівши там цілий день на пагорбах і каньйонах, але вже не у формі. Щоб обдурити журналістів і місцеву владу, вони прочісували відповідний периметр на звичайних машинах — пікапах та джипах-універсалах. Вони ходили лісом групами по троє-четверо чоловік, одягнуті як звичайні туристи: джинсові або камуфляжні шорти з міцної тканини а-ля «Бананова республіка»[39], футболки або вовняні грубі сорочки, кепки з лейблами «Доджер», «Будвайзер» або «Джон Дір» і ковбойські капелюхи. Вояки були озброєні крупнокаліберними револьверами, які на випадок зустрічі зі справжніми туристами чи місцевою владою можна було швидко заховати у нейлонові рюкзаки або під просторі футболки. У пінопластових сумках-холодильниках, що їх вони носили із собою, зберігалися пістолети-кулемети «узі», які при зіткненні з противником можна було задіяти за декілька секунд.