— Першочерговим завданням Ярбек було модифікувати розміри бабуїна, щоб він міг протистояти дорослому чоловікові, — сказав Лем. — Вона вирішила, що ця істота повинна мати принаймні півтора метра зросту і сорок п’ять-п’ятдесят кілограмів ваги.
— Не такий уже й великий, — зауважив Волт.
— Достатньо великий.
— Я можу вбити людину таких габаритів.
— Людину — так, але з цим створінням так просто не впоратися. Він складається із самих лише м’язів, ні краплі жиру, і значно швидший за людину. Двадцятикілограмовий пітбуль може зробити з дорослого котлету, а тепер уяви, яку небезпеку становить створений Ярбек боєць, вага якого — п’ятдесят кілограм.
Лобове скло патрульної машини, срібне від конденсату, здавалося Волту екраном у кінотеатрі, куди проеціювали зображення розтерзаних людей — Веза Далберґа, Тіла Портера… Він заплющив очі, але трупи досі стояли перед очима.
— Добре, я зрозумів тебе. П’ятдесят кілограмів достатньо для істоти, яка призначена воювати і вбивати.
— Отже, Ярбек вивела породу бабуїнів більшого розміру, а потім почала працювати над модифікацією сперматозоїдів і яйцеклітини своїх велетенських приматів якимось іншим способом — змінюючи генетичний матеріал бабуїнів або ж уводячи гени інших видів.
— Те ж саме міжвидове латання, як у випадку з розумним собакою? — запитав Волт.
— Не назвав би це латанням… але загалом так, технологія одна. Ярбек хотіла, щоб у її бійця була величезна зловісна щелепа, більша, ніж у німецької вівчарки, чи навіть як у шакала, щоби було якомога більше зубів, але зубів довших, гостріших і, бажано, ледь вигнутих. Для цього Ярбек збиралася збільшити голову бабуїна і повністю змінити структуру його морди, щоб там могло все поміститися. Череп також слід було збільшити, щоб у ньому помістився більший мозок. У Ярбек не було обмежень, як у Дейвіса Везербі, бо їй треба було змінювати зовнішність своєї піддослідної тварини. Навпаки, що жахливішу і страшнішу інфернальну істоту створила би Ярбек, то було б краще, позаяк у цьому разі таке створіння не лише переслідуватиме і вбиватиме ворогів, а й наводитиме на них жах.
Незважаючи на спеку й задуху, Волт Гайнс відчув холодок у животі, так наче він проковтнув величенький шматок льоду.
— Господи, хіба Ярбек та інші не розуміли, наскільки це аморально? Хіба вони не читали «Острів доктора Моро»? Леме, ти повинен виконати моральний обов’язок перед громадськістю і розповісти всім правду. І я також.
— Нічого подібного, — сказав Лем. — Концепція поганих і хороших знань… вона лежить, по суті, лише у релігійній площині. Дії людей можуть бути моральними або аморальними. Це правда. Але знання не можна поділяти. Для вченого чи іншої освіченої людини знання абсолютно нейтральне.
— Але, чорт забирай, застосування знань у випадку з Ярбек не було морально нейтральним.
Засідаючи вихідними на котрійсь із терас і попиваючи «Корону», вони любили помудрувати на такі глобальні теми. Філософи задвірків, підпилі мудрагелі, котрі самовдоволено насолоджувалися своєю мудрістю. Іноді моральні дилеми, які вони обговорювали на дозвіллі, проскакували під час їхньої роботи, але Волт не пам’ятав жодної суперечки, яка була б настільки пов’язаною з їхньою роботою, як теперішня.
— Застосування знань — це частина процесу пізнання, — промови Лем. — Учені повинні впроваджувати свої винаходи, щоб зрозуміти, куди вони їх заведуть. Моральна відповідальність лежить на плечах тих, хто виносить технології за межі лабораторії і використовує для аморальних цілей.
— Ти віриш у цю маячню?
Лем трохи подумав.
— Гадаю, що так. На мою думку, якби ми звинувачували вчених у всіх наслідках, до яких можуть призвести їхні труди, то вони б відмовилися від своєї роботи, та й про якийсь науковий прогрес можна було б забути. Ми й досі жили б у печерах.
Волт вийняв з кишені чистий носовичок і витер обличчя, тим самим даючи собі якийсь час на обмірковування того, що сказав Лем. Він спітнів не стільки від спеки й задухи, скільки від думки, що смертоносний витвір Ярбек сновигає округом Оріндж.
Йому хотілось попередити все людство, що у світі з’явилося шось небачене та вкрай небезпечне, проте це лише підігріло б неолудитів[48], котрі використають творіння Ярбек для роздмухування загальної істерії, щоби покласти край дослідженням рекомбінантних ДНК. Але ж саме подібні дослідження вже уможливили створення кукурудзи та пшениці, які можна вирощувати у бідних і засушливих ґрунтах, що допомогло подолати проблему голоду. Декілька років тому вчені створили штучний вірус, який виробляє дешевий інсулін як побічний продукт. Якщо Волт розповість про жахливий винахід Ярбек, то це допоможе зберегти кілька життів у найближчому майбутньому, але через це світ втратить неймовірні відкриття, пов’язані із дослідженням рекомбінантних ДНК, а в дальшій перспективі це може позбавити житття десятки тисяч людей.