До кабінету зайшов Том Хейген. Привітався кивком і попрямував до телефона, зареєстрованого на фальшиву адресу. Кілька разів подзвонив, а потім скрушно похитав головою й сказав, звертаючись до Сонні:
– Хоч би тобі мекнуло. Солоццо до останку тримає це при собі.
Телефон задзвонив. Сонні відповів і підніс руку, ніби просив помовчати, хоча й так ніхто не розмовляв. Записав щось у блокноті, а потім сказав:
– Гаразд, він приїде туди, – і поклав слухавку. Тоді засміявся: – Цей Солоццо й справді сучий син, яких мало. Ось його умови: сьогодні о восьмій вечора він і капітан Маккласкі підберуть Майкла на Бродвеї перед баром Джека Демпсі. Потім поїдете до місця переговорів. Майкл і Солоццо говоритимуть італійською, так що ірландцеві-поліцаю буде невтямки, про що вони домовляються. Він навіть сказав мені: не турбуйся, Маккласкі не знає жодного слова по-італійському, опріч «сольді»[3]. Турок довідувався про тебе, Майку, і знає, що ти розумієш сицилійський діалект.
– Я вже добряче призабув, але нам не доведеться довго розпатякувати, – сухо кинув Майкл.
Том Хейген зауважив:
– Ми не відпустимо Майкла, поки не матимемо у себе посередника. Про це домовлено?
Клеменца кивнув головою:
– Заручник у мене вдома, грає в карти з трійкою моїх хлопців. Вони не випустять його, поки не подзвоню.
Сонні знову відхилився назад у шкіряному кріслі.
– Як же нам розвідати про те кляте місце зустрічі? Томе, у нас є інформатори в «родині» Татталья. Як же сталося, що від них ніяких відомостей?
Хейген стенув плечима.
– Солоццо хитрий, як чорт, грає, тримаючи карти «біля орденів», і то так близько, що навіть не використовує нікого для підстраховки. Вважає, що з нього досить капітана і що секретність важить більше, ніж пістолети. Може, і так. Доведеться послати за Майком «хвоста» і сподіватися на щастя.
– Ні, кожний може здихатися «хвоста», якщо захоче. І це перше, що вони зроблять, – похитав головою Сонні.
А була вже п’ята година дня. Сонні із заклопотаним виразом на обличчі сказав:
– А може, нехай Майкл висадить у повітря всіх, хто буде в машині, коли вони під’їдуть до нього?
Тепер не погодився Хейген.
– А що як у машині не буде Солоццо? І все піде собаці під хвіст. Треба луснути, а неодмінно довідатися, куди завезе його Солоццо.
– Може, варто подумати, чому Солоццо робить із цього таку велику таємницю? – закинув слово Клеменца.
Майкл нетерпляче зауважив:
– Бо це гроші. Навіщо йому повідомляти нас, коли можна приховати? Крім того, він нюхом чує небезпеку. Мабуть, труситься хтозна-як, незважаючи на свого капітана, що завжди ходить за ним як тінь.
– А той детектив, той Філіпс, – клацнув пальцями Хейген. – Чом би не подзвонити йому, Сонні? Чи не довідається він, де можна знайти капітана? Варто спробувати. Маккласкі начхати, що комусь стане відомо, куди він їде.
Сонні взяв телефон і набрав номер, щось тихо промовив у слухавку, тоді поклав її й сказав:
– Він нам передзвонить.
Чекали ще майже півгодини, аж тоді зателефонував Філіпс. Сонні записав щось у свій блокнот і поклав слухавку. Обличчя його стало напруженим.
– Здається, нарешті ми накрили їх, – сказав він. – Капітан Маккласкі завжди каже, де його можна знайти. Сьогодні ввечері від восьмої до десятої він буде в ресторані «Лума Азуре» у Бронксі. Хто знає це місце?
– Я, – заявив упевнено Тессіо. – Прекрасне місце для нас. Невеликий сімейний ресторан із просторими кабінетами, де можна говорити приватно. Добре готують. Кожен дбає тільки про себе. Просто чудово. – Він нахилився над столом Сонні та з недопалків сигарет почав складати план місцевості. – Ось вхід. Майку, як усе скінчиш, вийди і зверни ліворуч за ріг. Я засічу, увімкну фари і підберу тебе на ходу. Якщо трапиться якась халепа, гукни, спробую ввійти всередину й допомогти тобі вибратися. З Клеменцою тобі треба поспішати. Хай хтось чимшвидше підкине пістолет. Там старий туалет, між бачком і стіною є добра шпарка. Хай твій чоловік приліпить липкою стрічкою пістолет за бачком. Майку, після того як тебе обшукають у машині й нічого не знайдуть, вони вже не дуже остерігатимуться. У ресторані вичекай як слід, перш ніж іти до вбиральні. Ні, краще не йди сам, а попроси дозволу. Вдай, що тобі припекло, це ж природна річ. Вони не можуть усього передбачити. Але як вийдеш назад, не гай марно часу. Не сідай за стіл, а шмаляй відразу. І не покладайся на щастя. По два постріли в голову і драпай, скільки духу.
Сонні розважливо слухав.
– Доручи кому-небудь спритному й абсолютно надійному підкинути пістолет, – наказав він Клеменці. – Мені тільки бракувало, щоб брат вийшов з того клозету лише із своїм чоловічим причандаллям у руці.