GEBIETSKOMISSARIAT FǗR UKRAINE
І поїзди через Яропіль сунули темні від людей: із Заходу, з німецьких, угорських, румунських земель, їхали солдати з акордеонами, цяцькованими рожевим перламутром, та з велосипедами; а в торбах їхніх повно було харчів – консерви американські у бляшанках з такими спеціальними ключиками, на які накручуються блискучі металеві смужки, хліб армійський житній, ковбаса, димом березовим пропахчена, сало присолене, товсті плити шоколаду. А зі Сходу їхали люди голодні за хлібом і картоплею до Західної України*-на товарних вагонах, обмерзлих ступійках, брязкучих буферах; коло Ярополя автомобільний міст перетинав залізничну колію: за сто метрів до мосту того на дроті повісили понад вагонами спеціальні мотузки з важкими вузликами-кінцями – аби сонних людей будили, тих, хто сидіь на дахах вагонів, щоб голови свої голодні пригинали; бо міст голови стинав неуважним на місці тому заклятому, бо низько над вагонами зависали ферми.
Року того в місті нашому – Ярополі – траплялися різні пригоди – веселі й смутні. Але одна з них найбільше запала мені в душу, читачі мої життєлюбні, про що й хочу повідомити вам в оцій своїй пригадці.
Отож в наше засніжене, зруйноване, голодне місто приїхав цирк. Цирк приїхав! Неподалік від фортеці Потоцького якісь серйозні дядьки у ватянках поставили щогли, вбили в мерзлу землю сталеві шпунти, натягнули ванті – ось і шапіто готове! Великий брезентовий намет, брудно-сіра велетенська халабуда, старе вітрило напнулося над містом. Потім з’явилися фургони – обшарпані “студебекери” попривозили реквізит, клітки зі звірами; майданчик, де зупинилися циркачі, залитий був бензином, чорними плямами мастила, захаращений ящиками, скринями, якимись дивними конструкціями, блискучими колесами та велетенськими гирями; і одразу це веселе містечко сповнилося ревом голодних звірів та “Галопом” Дунаєвського: з труб і саксофонів вилітала пара, і найліпше почувався барабанщик– він грав у теплих хутряних рукавичках, від чого ритм галопу був зігрітий внутрішнім вогнем суперечності між змістом виконавця та його формою.
А в Ярополі тим часом з’явилися афіші, які внесли в сувору одноманітність міського життя елемент таємничості – наче з інших якихось світів примандрували до нас циркачі:
ДРЕСИРОВАНИЙ СЛОН – ПОВІТРЯНИЙ ЕКВІЛІБРИСТ!
СЕСТРИ МАНГУП-КАЛЕ – 2 + 2 = ОРЛАНДО!
ІЛЮЗІОНІСТ ВАСИЛЕВС З НОВИМ АТРАКЦІОНОМ!
ВЕСЬ ВЕЧІР НА МАНЕЖІ КЛОУН ВОЛЬФГАНГ ЧЖУ-СІ!
ЛЮДИНА-БЕЗ-РУК – НАЙКРАЩИЙ СНАЙПЕР СВІТУ!
ГРУПА БЕНГАЛЬСЬКИХ ТИГРІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ
ДОКТОРА ДЗЮРКИ!
ПСИХОЛОГІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ – АЛЬФРЕД МАКАРОНОВ!
Ви уявляєте собі, що значили для нашого міста оті кольорові варварські плакати, які раптом з’явилися на перехрестях, нахабно красувалися на обгорілих стінах будинків, парканах та замкових мурах? Для багатьох людей вони мали таке ж значення, як ухвали Потсдамської конференції, бо з усією переконливістю свідчили: війна скінчилася! Війна скінчилася, скиньте з себе її брудне, криваве вбрання, мир нарешті прийшов на вашу землю, люди.
Довгі черги вишикувалися коло кас цирку. Сонце червоним смолоскипом горіло у морозяній імлі, по тимчасовому мосту через Богунку повільно повзли газогенераторні машини з великими чорними балонами коло кабін – так, наче до цих машин почеплені були казармені солдатські пічки; в черзі розмови точилися навколо дров та картоплі; хтось пустив чутку, що квитки продаватимуть тільки при наявності довідки про санобробку– так, як на вокзалі; срібними струнами напнулися дроти військового телефону, і на цих струнах мороз вигравав свої веселі пісні про зайчиків та ялинку; прямовисні стовпи диму підпирали пустельне небо; місто дзвеніло, наче зледеніле дерево у синьому січні.
Аж ось нарешті запалюються вогні цирку. Диригент у смокінгу (річ небачена в Ярополі майже з часів походу Пілсудського) змахнув руками, і барабанщик (нарешті він скинув свої рукавички) вдарив на сполох. Бий, бий, бий, барабане, – дзвінке серце цирку! За кулісами – у холодному бараці, прибудованому до шапіто, зчинився страшенний гармидер: наче жовті ліхтарики засвітилися. То бігають тигри, пойняті мистецьким екстазом; служителі тягнуть колісницю з доби Александра Македонського – колісниця має витримати важкий і солодкий тілесний тягар сестер Мангуп-Кале; обер-шпрехталмейстер бере в руки припудрене обличчя, потім рішуче йде до виходу, до червоної панбархатної завіси; поважно поправляє свої манжети Альфред Макаронов – людина, якої всі бояться в цирку, бо він читає думки на відстані. Молоді балеринки тягнуть ноги до неба – свої прекрасні стрункі ноги у рожевих трико. Іржуть коні джигітів, фокусник Василевс ковтає справжні яйця – по-справжньому ковтає; сумирно сидить, загорнувшись у селянський кожух, маленький карлик у пенсне – доктор Дзюрка, грізний дресирувальник, котрого, наче вогню, бояться всі тигри Бенгалії та Далекого Сходу.