У межичасі Оксана принесла трохи гарячого вугілля, загорнутого у вогку ганчірку. Ми вирішили насипати порохову доріжку й здаля підпалити її. Іван Нечитайло розгорнув ганчірку... Раптом вартовий, що саме підійшов до поручнів, гукнув:
– Стій! Куди?
– Хочу напитися, пане, димного тютюну, – покірливо відповів Нечитайло, та вартового ця відповідь не заспокоїла.
– Не ворушись! Ось я зараз подивлюся, що у вас там діється! – грізно .наказав яничар.
– Брати! До зброї! – вигукнув Іван Нечитайло і, схопивши у жменю розжарені вуглини, кинувся до корми, туди, де серед провіантських запасів лежав мішок з порохом, що його понакрадали невільники потроху в турецьких гармашів. Не встигли ми отямитись, як біля капітанової каюти пролунав страшний вибух. Злетіло високо вгору полум’я, зайнялися вітрила, уламки галери падали на палубу й калічили людей. Серед турецької залоги знялася несамовита паніка. Ті, хто вцілів після вибуху, осліплені й оглухлі, почали стрибати навсібіч у море, інші кинулися до зброї, та вогонь, що охопив службові приміщення, встиг знищити більшість луків і запаси стріл. Козацтво ж, підбадьорене першим успіхом, кинулося в рукопашний бій. Ярослав зіткнувся з Гусейном: блискавичним аперкотом, як у дні своєї молодості, він звалив цього кремезного цапа на підлогу, а двоє невільників, які саме набігли на цю бійку, схопили Гусейна за руки та ноги, розгойдали й кинули в море; чути було важкий сплеск води. До корми продерся здоровезний козарлюга з п’ятої лави й почав молотити варту ланцюгом, розваливши кільком туркам голови; три стріли – одна за одною – влучили в спину сміливця, із рота його хлинула кров, і він, ковтаючи повітря, впав на палубу. У мене трусилися руки, коли довелося заряджати мушкет, який я підхопив у пораненого Голобородька: лише згодом я помітив, що весь час кричу, не чуючи власного голосу, щось хрипко, надсадно волаю, хоча виття моє губилося у загальному гаморі, зойках вмираючих людей та. грізному тріску пожежі. На верхню палубу викульгав у спід” ньому Юсуф-паша, розмахуючи шаблею.
– Невірні пси! – закричав він. – Не рухайтеся з місця, зрадники!
Легким, артистичним змахом руки Юсуф-паша відтяв голову старенькому діду Микиті, що був у нас за кашовара; затиснувши в руках важкого мідного черпака, дід похитувався на палубі: там, де була у нашого кашовара шия, блищала мокра чорна поверхня, над якою вистрибували маленькі кров’яні джерельця. Усміхнена голова діда Микити з кістяним грюкотом покотилася до моїх ніг, і в мінливому світлі пожежі здалося, що старий запорожець весело підморгує. А на палубі вже танцює пан Уніховський, який зчепився з Юсуфом-пашею, і ми бачимо, що не забув своєї військової штуки, своєї лицарської шерміцерії польський хорунжий; заскреготала криця, шаблі схрестилися вогняними поверхнями, блискуча містерія життя і смерті, шаблі врубувалися в повітря, яке вкрилося передранковою непевністю, ми добивали останніх охоронців, чорним попелом сіялися на нас згорілі вітрила, а пан Уніховський майстерно перекидав шаблю з правої руки у ліву. Але і Юсуф-паша, дарма що був кульгавий, фехтував знаменито. Чиста тональність визрівала у небесних просмугах, замурзані невільники гасили пожежу, а хорунжий Уніховський все ще не міг впоратися з Юсуфом-пашею, хоч залишали капітана останні життєві сили, але й Ян Уніховський теж знесилів; ось тоді на палубі невідь-звідки з’явився переможний закривавлений веселий Філька Лук’янов і вдарив щосили мушкетом Юсуфа-пашу по голові; скотилася зоря остання у небі рожевому, мов лезо шаблі. Убивча шабля Яна Уніховського увійшла нарешті всередину капітанового тіла, руйнуючи його теплі нутрощі та перерізаючи сітку життєносних комунікацій – й гарячими стали долоні Юсуфа-паші, котрий притулив їх до свого розпанаханого черева, відчуваючи якісь могутні поштовхи, що дедалі ставали слабшими, аж поки капітан не впав на коліна і не почав дріботіти головою об дошки палуби, наче молився. Схід зарожевів безневинними євангелічними барвами. І тоді з жалібним криком і плачем Оксана впала коло Юсуфа-паші і застогнала:
– Що з тобою, Юсуфе? Навіщо ви його вбили? Юсуф-паша підвів голову, в його очах були смерть і заспокоєння: